Міжнародна Торгова Палата (ICC) ухвалила оновлену редакцію своїх Арбітражних правил. Нові правила набули чинності 1 червня 2026 року та зміцнюють міжнародний арбітраж, зокрема у сферах ефективності, чіткості та зручності для користувачів.

Цією реформою ICC реагує на зростаючі вимоги міжнародних комерційних спорів та дедалі більшу складність транскордонних проваджень. Реформа охоплює низку змін до процесуальних правил, спрямованих на ефективніше ведення проваджень, більшу чіткість в організаційних питаннях та повніше врахування актуальних тенденцій міжнародної арбітражної практики.

До найважливіших нововведень належать, зокрема:

• нова Highly Expedited Procedure (надприскорена процедура): пришвидшене провадження для спорів із меншою ціною позову, що дає компаніям змогу вирішувати спори швидше та з меншими витратами;
• спрощення перебігу провадження завдяки скасуванню традиційних Terms of Reference (акта про повноваження);
• точніші положення щодо організації та ведення проваджень;
• адаптація до актуальних тенденцій міжнародної арбітражної практики.

«Саме в геополітично та економічно складні часи компанії потребують ефективних, нейтральних і міжнародно визнаних механізмів вирішення спорів. Нові Арбітражні правила ICC роблять у це важливий внесок. ICC знову підтверджує, що вона є надійною та гнучкою інституцією, чий регламент крокує в ногу з вимогами глобальної економічної практики», — зазначає Олівер Вік, Генеральний секретар ICC Germany.

Актуальна статистика справ підкреслює значення арбітражу ICC у міжнародному діловому обороті. У 2025 році було зареєстровано загалом 894 нові провадження, з них 881 — за Арбітражними правилами ICC. На кінець року на розгляді перебувало 1 869 проваджень — новий рекорд в історії інституції. Крім того, наприкінці 2025 року Міжнародний арбітражний суд ICC зареєстрував свою 30 000-ну справу.

Арбітраж ICC належить до провідних у світі механізмів вирішення міжнародних комерційних спорів. Сторони з усіх регіонів світу десятиліттями довіряють нейтральності, можливості примусового виконання та високій якості проваджень ICC.

Нові Арбітражні правила ICC можна переглянути тут.

10 червня Виконавча директорка ICC Ukraine Тетяна Савосько взяла участь у зустрічі керівників національних комітетів ICC (ICC Permanent Heads Meeting) та стратегічній сесії, присвяченій формуванню бачення розвитку організації до 2035 року.

До роботи сесії онлайн також долучився Генеральний секретар ICC Ukraine Олексій Кожанов, який взяв участь в обговоренні питань штучного інтелекту та його впливу на майбутнє бізнесу, міжнародного регулювання та глобальної політики. Учасники розглядали роль ICC у формуванні підходів до використання AI, підтримці бізнесу в умовах стрімких технологічних змін та розвитку міжнародного діалогу навколо нових цифрових викликів.

Під час стратегічних дискусій Тетяна Савосько долучилася до обговорення майбутнього мережі ICC, посилення глобального бренду організації та ролі національних комітетів у розвитку міжнародної бізнес-спільноти. Окрему увагу було приділено пошуку нових форматів взаємодії з бізнесом, підвищенню цінності членства та розширенню міжнародної співпраці.

У рамках заходу Тетяна мала можливість поспілкуватися з представниками понад 20 країн, обговорити спільні виклики та перспективні напрямки співробітництва між національними комітетами ICC.

Завершенням дня стала закрита вечеря для керівників національних комітетів за участі Голови ICC Philippe Varin. Для ICC Ukraine це була цінна можливість продовжити професійний діалог у неформальній атмосфері та зміцнити зв’язки з лідерами глобальної мережі ICC.

Участь у таких заходах дозволяє ICC Ukraine бути частиною формування майбутнього міжнародної бізнес-спільноти та представляти інтереси українського бізнесу на найвищому міжнародному рівні.

Попереду — ще більше підсумків та вражень з ICC Week 2026.

У рамках ICC Week 2026 представники ICC Ukraine взяли активну участь у роботі національних комітетів ICC та професійних дискусіях щодо майбутнього розвитку мережі ICC.

NC Session 4 відвідала Тетяна Савосько, Виконавча директорка ICC Ukraine. NC Session 5 “Project Phoenix: From Diagnosis to Action” відвідали віцепрезиденти ICC Ukraine Марек Гавлік та Ігор Перепьолкін.

Сесії стали важливою платформою для обміну досвідом між національними комітетами з різних країн, обговорення нових підходів до розвитку мережі ICC та вдосконалення роботи національних комітетів. Представники ICC Ukraine долучилися до інтерактивних обговорень, спільного пошуку рішень та обміну найкращими практиками з колегами з усього світу.

Участь у таких зустрічах дозволяє не лише переймати міжнародний досвід, а й представляти український бізнес на глобальному рівні та формувати майбутнє мережі ICC разом із партнерами з понад 170 країн світу.

Попереду ще більше підсумків, нових знайомств та важливих зустрічей з ICC Week 2026.

Слідкуйте за нашими оновленнями!

3 червня 2026 року Міжнародна Торгова Палата України (ICC Ukraine) спільно з провідною консалтинговою компанією «СІДКОН» провели онлайн вебінар «Безпека зовнішньоекономічної діяльності компаній». Захід зібрав українських підприємців, керівників відділів ЗЕД, корпоративних юристів, фінансистів та представників служб безпеки компаній,  які планують експансію на зовнішні ринки або вже ведуть міжнародну діяльність.

Вихід на міжнародну арену відкриває перед українським бізнесом масштабні перспективи, проте рівень прихованих загроз і фінансових ризиків тут є значно вищим, ніж на внутрішньому ринку. Головною метою вебінару стало надання бізнесу дієвих інструментів для мінімізації ризиків ЗЕД та захисту капіталу від міжнародного шахрайства.

З вітальним словом до учасників заходу виступив Генеральний секретар ICC Ukraine Олексій Кожанов. Ключовим спікером заходу виступила Олена Ткаченко, заступниця генерального директора Консалтингової компанії «СІДКОН», експертка із багаторічним досвідом у сфері бізнес-безпеки та прикладної аналітики.

Під час вебінару детально обговорили такі стратегічні блоки:

• Оцінка експортного потенціалу: як об’єктивно визначити готовність компанії до масштабування та які чинники впливають на розвиток успішної експансії.
• Доступність та аналіз ринків: методологія дослідження закордонних ринків, зважування потенційних ризиків і комерційних перспектив.
• Протидія міжнародному шахрайству: юридичні та фінансові аспекти безпеки договірних відносин з іноземними партнерами.
• Перевірка контрагентів: детальний розбір реальних кейсів та алгоритмів аудиту партнерів у форматах «до» підписання контракту та «після» виявлення проблем.
• Конкурентна розвідка: роль прикладної розвідки як головного елементу захисту інтересів українських компаній під час роботи на нових територіях.

Спікерка наголосила, що українським компаніям критично важливо впроваджувати покрокові алгоритми превентивного захисту ще на етапі підготовки контрактів. 

ICC Ukraine продовжує системно підтримувати вітчизняний бізнес, надаючи доступ до передової аналітики та експертних рішень, що сприяють безпечній інтеграції українських компаній до глобального економічного простору.

Відеозапис вебінару за посиланням  https://youtu.be/j3BPVnKKS4c

У банку рішення часто починається з дуже земної речі. Підприємець приносить заявку на кредит. У нього є контракт, фінансова модель, заставне майно, замовлення, експортна логіка. На папері все виглядає пристойно. Потім кредитний комітет ставить питання, яке ламає гарний настрій. Що станеться, якщо бізнес не витримає.

Це питання звучить буденно. Насправді в ньому вся економіка. Банк оцінює не тільки позичальника. Він оцінює суд, заставу, процедуру стягнення, якість реєстрів, правила банкрутства, ліквідацію банків, поведінку регулятора у кризі. Інвестор робить те саме. Він просто називає це country risk, recovery rate, creditor protection і regulatory predictability.

Україна хоче довгих і дешевших грошей для бізнесу. Це правильна мета. Але довгі гроші приходять не після заклику до банків бути сміливішими. Вони приходять туди, де ризик можна порахувати. Європейська синхронізація банківського законодавства саме про це. Вона має перетворити український ризик із туману на таблицю.

Порядок після кризи

Європейське банківське право значною мірою народилося з травми 2008 року. Тоді держави рятували банки за гроші платників податків, а політики отримали дуже неприємний урок. Якщо банк поводиться ризиковано, виграш часто приватний. Коли банк падає, рахунок прилітає державі.

Після цього ЄС почав будувати банківський союз. Його опорою став Single Rulebook, єдина книга правил для банківського сектору. У ній є кілька великих блоків. CRR і CRD задають вимоги до капіталу, ліквідності, важелів, нагляду і корпоративного управління. BRRD описує, як працювати з банком, який наближається до провалу. DGSD встановлює правила гарантування депозитів. Поруч працюють Single Supervisory Mechanism і Single Resolution Mechanism, тобто єдиний нагляд і єдиний механізм врегулювання банківських криз.

Для широкої аудиторії це звучить як набір абревіатур. Для банку це щоденна математика. Скільки капіталу тримати під ризиковий актив. Як рахувати ліквідність. Хто відповідає за ризики в наглядовій раді. Який план дій у стресі. Кого рятують через резолюцію. Кого відправляють у ліквідацію. Хто платить першим, коли банк падає.

Тут і починається довіра. Європейський інвестор не обов’язково любить регулювання. Але він розуміє його логіку. Коли правила знайомі, юристи не витрачають місяці на переклад місцевих процедур у зрозумілу мову ризику. Коли процедури схожі на європейські, країна стає ближчою до капіталу.

Капітал коштує грошей

Prudential regulation звучить сухо. Його можна перекласти просто. Банк має тримати запас міцності під ризики, які бере на себе. Капітал, ліквідність, резерви, обмеження концентрації, вимоги до ризик менеджменту. Саме ці речі визначають, чи переживе банк шок, девальвацію, неплатежі, втечу депозитів, падіння вартості застави.

У науковій літературі про банківське регулювання давно є проста думка. Захист кредиторів є однією з базових цілей фінансового нагляду. Дослідження Munari, Wilhelmy і Weber прямо показує проблему класичних вимог до капіталу: вони знижують імовірність дефолту фінансової установи, але погано контролюють розмір повернення для кредиторів у разі дефолту. Іншими словами, для ринку важлива не тільки ймовірність падіння, а й те, скільки грошей реально вдасться повернути після падіння.

Це дуже практична річ для України. Якщо банк не розуміє, як швидко і за якою ціною поверне заставу, він не дає довгий кредит. Якщо інвестор не розуміє, як працює захист його вимог, він додає премію за ризик. Премія за ризик потім з’являється у відсотковій ставці, вимогах до застави, коротших строках фінансування, відмові від проєкту.

Отак юридична процедура стає ціною верстата для підприємця.

Банківська криза має сценарій

ЄС розводить два різні режими. Системно важливий банк, падіння якого зачіпає економіку, проходить через резолюцію. Тут працює спеціальна логіка: зберегти критичні функції, захистити вкладників, зменшити рахунок для держави, залучити до втрат власників і кредиторів банку. Менший банк, падіння якого не створює великого ризику для системи, проходить через звичайну процедуру неспроможності.

У 2025 році ЄС домовився оновити правила crisis management and deposit insurance. Суть реформи практична: зробити роботу з проблемними банками більш передбачуваною, поширити інструменти резолюції на малі й середні банки, чіткіше прописати використання фондів гарантування депозитів і Single Resolution Fund. Європейська логіка залишається жорсткою: спочатку втрати мають нести власники та інструменти поглинання збитків, а підтримка з фондів використовується за умов і з обмеженнями.

Для України це важливо з двох причин. Перша причина банальна: наш банківський сектор уже проходив болючі кризи, чистку ринку, націоналізацію системного банку, роботу з проблемними активами. Друга причина стратегічна: країна, яка хоче вступати до ЄС і залучати приватний капітал, має показати знайомий інвестору порядок дій у поганий день.

Банк падає. Хто ухвалює рішення. Який тест суспільного інтересу. Які активи продаються. Хто контролює ціну. Як захищені вкладники. Який статус кредитора. Де судовий контроль. Як уникнути ситуації, коли одна інституція має забагато несумісних ролей.

Ці питання не звучать красиво. Вони звучать дорого.

Наглядова рада теж гроші

Європейські правила ставлять управління банком поруч із капіталом. Це логічно. Капітал поглинає збитки після поганих рішень. Управління має зменшити кількість таких рішень до того, як вони стануть збитками. Тому вимоги до fit and proper, внутрішнього контролю, risk appetite, пов’язаних осіб, винагород менеджменту і незалежності наглядових органів є економічними інструментами. Вони впливають на те, чи банк кредитує бізнес, чи власний інтерес акціонера.

Для України це теж не теорія. Банківські кризи в країні неодноразово були пов’язані з концентрацією ризиків, кредитуванням пов’язаних сторін, слабким контролем якості застави та політичною терпимістю до проблем, які мали б бути зупинені раніше. Європейська синхронізація тут дає зовнішню рамку. Вона примушує систему поводитися передбачувано навіть тоді, коли комусь вигідний ручний режим.

План важить більше за гасло

НБУ вже говорить про наближення банківського регулювання до норм ЄС і мету повної еквівалентності до 2027 року. Для ринку така дата має значення лише разом із маршрутом. Банкам треба знати, коли зміняться вимоги до капіталу, ліквідності, корпоративного управління, планів відновлення, процедур резолюції, захисту кредиторів і роботи з проблемними активами.

Європа сама зараз говорить про послідовність. У 2026 році ECB підтримав ідею глибшої інтеграції фінансового нагляду в ЄС, але окремо наголосив на потребі належних ресурсів і правильної черговості переходу, щоб не створювати зайвого ринкового збурення. Це важлива деталь. Навіть сильна регуляторна система не любить стрибків у туман.

Україні потрібна така сама доросла логіка. Спочатку публічний календар. Потім розклад по блоках. Далі відповідальні інституції. Потім консультації з банками, бізнесом, юристами, міжнародними партнерами. Після цього перехідні періоди, де вони справді потрібні. Так реформа стає керованою. Так банк закладає зміни в капітальний план. Так бізнес розуміє, коли зміниться кредитна поведінка банків. Так інвестор бачить, що держава не імпровізує.

Я назвав би це операційною картою довіри. Вона не обіцяє дешевих грошей завтра. Вона показує, як країна зменшує ризик крок за кроком.

Що робити вже зараз

Показати публічний календар адаптації банківського законодавства до права ЄС. Не політичну рамку, а робочий документ із датами, темами, відповідальними інституціями і перехідними періодами.

Перевірити всі процедури, які прямо впливають на права кредитора. Застава, стягнення, банкрутство, ліквідація банків, продаж проблемних активів, судовий контроль, статус фонду гарантування. Там лежить реальна вартість українського ризику.

Розвести ролі в кризових процедурах. Регулятор має наглядати. Фонд гарантування має захищати вкладника і свою вимогу. Ліквідація і продаж активів мають відбуватися так, щоб кредитор бачив контроль, ціну, процедуру і відповідальність.

Пояснити суспільству просту річ. Синхронізація банківського права з ЄС потрібна не банкірам для красивих презентацій. Вона потрібна підприємцю, який хоче кредит на обладнання. Місту, яке шукає гроші на відновлення. Ветерану, який запускає бізнес. Інвестору, який вагається між Україною і сусіднім ринком.

Гроші приходять туди, де поганий день має правила.

Володимир Клименко, Голова Банківської комісії ICC Ukraine

Система eATA Carnet оцифровує традиційні паперові карнети ATA та процес управління їхнім життєвим циклом, завдяки чому користувачі можуть ініціювати й відстежувати декларації за карнетами в цифровому форматі на кожному етапі переміщення товарів через кордони.

Транскордонні операції переходять на безпаперовий формат

У 2016 році концепцію eATA, розроблену ICC, схвалив Адміністративний комітет Конвенції ATA/Стамбульської конвенції Всесвітньої митної організації (WCO). Система eATA Carnet модернізує процедуру карнета ATA, уможливлюючи управління карнетами в режимі реального часу — від видачі та декларування до операцій і претензій — підвищуючи простежуваність та ефективність для всіх учасників.

Очікується, що процедури карнета ATA стануть повністю цифровими у всьому світі до 1 січня 2028 року.

Що таке система eATA Carnet?

Цифрова система карнета ATA, також відома як система eATA Carnet, — це набір цифрових інструментів, упроваджених ICC для оцифрування паперової процедури карнета ATA. Розроблена з урахуванням потреб митних службовців та звичайних користувачів, цифрова система карнета ATA складається з:

• ATA Carnet Core: Центральний механізм і база даних, що обʼєднує всі цифрові компоненти та забезпечує безпечний обмін даними.
• ATA Carnet Customs: Готовий до використання вебпортал, що дає змогу митним службовцям перевіряти карнети та схвалювати операції, задекларовані в цифровому форматі.
• ATA Carnet App: Безпечний мобільний цифровий гаманець для власників і представників, призначений для зберігання карнетів і підготовки декларацій. Також доступна десктопна версія для оптимізації управління кількома карнетами.

Після успішної пілотної фази Адміністративний комітет Конвенції ATA/Стамбульської конвенції WCO доручив ICC розробити Глобальний план переходу на eATA (Global Transition Plan, GTP). Митні адміністрації, готові до використання системи, можуть перейти на цифрову процедуру карнета ATA, дотримуючись Посібника з підготовки митниці та чеклиста готовності.

Станом на сьогодні 30 країн (повний перелік нижче) повідомили про свою готовність приймати цифрові карнети та перейти на цифрову процедуру карнета ATA з 1 червня 2026 року. Очікується, що більше митних адміністрацій будуть готові до eATA щонайпізніше до кінця 2027 року.

Як працює eATA?

З погляду власників

З погляду митниці

Що відбувається під час перехідної цифрової фази (2026–2027)?

Митні адміністрації в усьому світі не переходитимуть на цифрову процедуру одночасно. Саме тому Глобальний план переходу на eATA (GTP), створений ICC, був ухвалений Адміністративним комітетом Конвенції ATA/Стамбульської конвенції WCO для підтримки митниць під час переходу на eATA.

Під час цифрового переходу на етапі видачі торгові палати-емітенти видаватимуть карнети ATA або в паперовому форматі (паперовий карнет), або в цифровому форматі (цифровий карнет), або в обох форматах — залежно від вимог і статусу цифрової готовності країн/митних територій, залучених до маршруту.

На митних пунктах контролю власники та/або їхні представники зобовʼязані предʼявляти паперові карнети в країнах, де митниця приймає лише паперові карнети («паперові» країни), і предʼявляти цифрові карнети в країнах, де митниця вже активувала використання цифрових карнетів (цифрові країни). Якщо в маршруті задіяні будь-які «паперові» країни, паперові карнети завжди потрібно буде валідувати, тому деякі типи операцій у змішаному маршруті здійснюватимуться в обох форматах.

Обовʼязково перевіряйте готовність кожної країни/території (див. перелік у розділі нижче) на вашому маршруті перед відправленням.

У плані переходу описано шість сценаріїв використання, що демонструють, який формат застосовувати залежно від статусу цифрової готовності митниці та типу операції.

Щоб отримати вичерпну інформацію про ці сценарії, зверніться до Глобального плану переходу на eATA (GTP).

Дорожня карта цифровізації та дати активації

Країни/митні території приєднуються до цифрового середовища відповідно до підтвердженої готовності.

*Звʼяжіться з вашою асоціацією-емітентом, щоб підтвердити покриття в розширених або заморських територіях цих країн.

Більше країн і митних територій приєднаються в міру підтвердження готовності. Очікується, що процедури карнета ATA стануть повністю цифровими у всьому світі до 1 січня 2028 року.

Оригінал: https://iccwbo.org/business-solutions/ata-carnet/eata-carnet/ 

Володимир Щелкунов, Президент ICC Ukraine:

— П’ятий рік повномасштабної війни продемонстрував, що транспортна інфраструктура України — це вже не просто частина економіки, а один із ключових елементів національної безпеки, стійкості держави та забезпечення життєдіяльності країни. У нинішніх умовах саме залізниця стала головною транспортною артерією України. Через закритий повітряний простір, постійні ризики для морської логістики та обмежені можливості автомобільних перевезень навантаження на «Укрзалізницю» є безпрецедентним.

Фактично залізниця сьогодні забезпечує одночасно кілька стратегічних функцій. Це евакуація населення із прифронтових регіонів, перевезення військових і гуманітарних вантажів, забезпечення роботи підприємств, підтримка експорту та імпорту, а також стабільність внутрішньої економіки. У таких умовах будь-які удари по залізничній інфраструктурі мають не лише локальні наслідки, а впливають на стійкість держави загалом.

Саме тому питання міжнародної підтримки транспортної інфраструктури України є надзвичайно актуальним і потребує системного підходу. Ми вже бачимо приклади ефективної міжнародної координації у сфері оборони у форматі «Рамштайн». На мою думку, Україна та міжнародні партнери мають створити аналогічний постійний координаційний механізм для підтримки критичної інфраструктури та логістики.

Йдеться про створення своєрідного «інфраструктурного Рамштайну», який би працював на постійній основі та забезпечував оперативне реагування на виклики. Такий механізм повинен об’єднати уряди держав-партнерів, міжнародні фінансові організації, банки розвитку, транспортні компанії, виробників техніки, енергетичного обладнання та профільні міжнародні асоціації.

Особливо важливо, щоб допомога не обмежувалася лише фінансуванням. Україна потребує швидких і практичних рішень. Насамперед це постачання локомотивів, вагонів, енергетичного обладнання, трансформаторів, систем сигналізації, засобів автоматизації, спеціальної ремонтної техніки та запасних частин. Дуже важливим є створення міжнародного резерву критичного обладнання для оперативного відновлення пошкоджених об’єктів після ракетних ударів.

Ми повинні розуміти, що сьогодні швидкість відновлення інфраструктури стала одним із факторів стійкості держави. Якщо раніше на відбудову окремих об’єктів могли витрачатися місяці, то зараз йдеться буквально про години або дні. І саме тут міжнародна підтримка може відігравати визначальну роль — через спрощені механізми постачання, фінансування та технічної координації.

Крім того, важливим напрямом є міжнародне страхування перевезень та логістичних ризиків. Через воєнні загрози багато міжнародних компаній стикаються з високими страховими ставками або взагалі не готові працювати в регіоні. Тому необхідні міжнародні гарантійні механізми, які дозволять підтримувати вантажопотоки, інвестиції та участь іноземного бізнесу у відновленні інфраструктури України.

Не менш важливою є й інтеграція української транспортної системи до європейської логістичної мережі. Війна фактично прискорила процеси, які раніше розглядалися як довгострокові. Сьогодні Україна вже стає невід’ємною частиною європейських транспортних коридорів. Це стосується розвитку прикордонної інфраструктури, збільшення пропускної спроможності переходів, модернізації колій, цифровізації логістики та гармонізації транспортних стандартів.

Для міжнародної спільноти важливо усвідомлювати, що підтримка української логістики — це не лише допомога Україні. Це питання стабільності глобальних ринків, продовольчої безпеки, безперервності міжнародної торгівлі та економічної безпеки Європи. Українська залізниця забезпечує критично важливий експорт аграрної продукції, металургії, сировини та гуманітарних вантажів. Від стабільності цих перевезень залежать цілі регіони світу.

Окремо хочу наголосити, що міжнародна підтримка має бути не реактивною, а стратегічною. Потрібно вже зараз формувати спільні довгострокові програми модернізації української транспортної інфраструктури з урахуванням післявоєнного відновлення та майбутнього членства України в Європейському Союзі.

Україна сьогодні демонструє унікальний досвід функціонування транспортної системи в умовах повномасштабної війни. І цей досвід також є цінним для міжнародних партнерів. Тому співпраця має будуватися не лише як допомога Україні, а як спільне формування нової моделі стійкої, безпечної та сучасної транспортної інфраструктури для всієї Європи.

Україна вже понад десять років воює за територію, державність і право бути частиною європейського правового, економічного і фінансового простору. Для банківського сектору це означає конкретне завдання: європейський курс потребує узгодження ключових питань банківської неспроможності з логікою права Європейського Союзу.

Сьогодні Україна проходить офіційний скринінг законодавства у межах переговорного розділу 9 «Фінансові послуги». НБУ у 2025 році вже представляв Європейській Комісії оцінку наближення українського фінансового законодавства до acquis ЄС. Це частина переговорного процесу вступу України до Європейського Союзу. Більше того, сам НБУ в оновленій Стратегії розвитку фінансового сектору прямо пов’язує євроінтеграцію, підвищення інвестиційної привабливості, довіру інвесторів і повне наближення банківського регулювання до стандартів ЄС. За словами голови НБУ, відповідність українського банківського сектору стандартам ЄС оцінювалася у 77%, а мета — досягти 100% до 2027 року.

Саме у сфері неплатоспроможності банків залишається системна проблема. Вона закладена в архітектурі моделі: хто приймає рішення, хто управляє активами, хто працює з боржниками, хто контролює ліквідацію, хто захищає вкладників, кредиторів і власників банку.

Європейська модель після фінансової кризи 2008 року побудована на чіткому розмежуванні. Якщо банк є системно важливим або виконує критичні функції, які треба зберегти для економіки, застосовується банківська резолюція — спеціальна адміністративна процедура врегулювання. Це передбачено Директивою 2014/59/ЄС, відомою як BRRD. Її мета — швидко втрутитися, зберегти критичні банківські функції, захистити вкладників, мінімізувати втрати для держави і фінансової системи. BRRD виходить з того, що інструменти резолюції застосовуються за наявності публічного інтересу. За відсутності такої потреби банк має припинятися впорядковано за національною процедурою неспроможності.

Для України практичний висновок простий. Закон має чітко розрізняти два режими. Перший — резолюція для системно важливих банків або банків, падіння яких створює ризик для фінансової стабільності. Другий — звичайна, незалежна, прозора процедура банкрутства для банків, які не створюють системної загрози. У такій процедурі має бути незалежний ліквідатор, судовий контроль, прозора робота з активами, реальний захист прав усіх кредиторів і зрозумілі правила для боржників.

Сьогодні українська модель побудована інакше. Після рішення НБУ про неплатоспроможність Фонд гарантування вкладів фактично отримує повний контроль над банком: вводить адміністрацію, формує ліквідаційну масу, продає активи, веде роботу з боржниками, визначає черговість задоволення вимог і одночасно сам є кредитором після виплат вкладникам. Саме це створює конфлікт інтересів. Одна інституція одночасно є гарантом, кредитором, адміністратором активів і фактичним центром прийняття рішень щодо ліквідації. У наданому тексті ця проблема вже правильно визначена як ключовий розрив з європейською логікою.

Європейська Директива 2014/49/ЄС про системи гарантування депозитів встановлює іншу філософію. Система гарантування депозитів має передусім захищати вкладника: забезпечувати гарантоване відшкодування, мати належне фінансування, діяти прозоро, проходити стрес-тести і після виплат вступати у права вкладників у межах процедури реорганізації або ліквідації. Фонд має бути сильним кредитором і гарантом довіри. Управління всією процедурою потребує незалежного балансу і контролю.

Тому Україні потрібна повноцінна імплементація європейської рамки: BRRD, Директиви 2014/49/ЄС про системи гарантування депозитів, а також пов’язаних правил щодо прозорості, захисту кредиторів, оцінки активів і принципу no creditor worse off — тобто кожен кредитор має отримати результат щонайменше на рівні звичайної процедури неспроможності. BRRD прямо закріплює цей принцип і вимагає незалежної оцінки різниці між результатом резолюції та результатом звичайної процедури неспроможності.

Конкретно це означає п’ять рішень.

Перше. У законі треба прямо запровадити тест публічного інтересу. Якщо банк є системно важливим, держава застосовує резолюцію. Якщо банк є несистемним, він має йти в незалежну процедуру банкрутства замість автоматичної адміністративної ліквідації під повним контролем Фонду.

Друге. Потрібно відокремити функцію гарантування вкладів від функції ліквідації. Фонд гарантування має швидко виплатити гарантовані суми вкладникам, після цього отримати право вимоги до банку як кредитор і брати участь у процедурі на рівних, захищаючи інтерес держави та вкладників. Ліквідаційну масу має адмініструвати незалежний ліквідатор під контролем суду або іншого незалежного органу. Кредитор, зацікавлений у розподілі активів, має бути учасником процедури, а управління активами потребує окремого незалежного мандата.

Третє. Робота з боржниками банків має стати конструктивною. Сьогодні боржник часто перебуває в ситуації правової невизначеності: хто є належним кредитором, які наслідки має платіж, як буде закрито його зобов’язання, чи може виникнути паралельна претензія від іншого органу або структури. У такій ситуації раціональний боржник затягує, судиться або очікує, поки актив буде проданий з великим дисконтом. Це погана модель для банку, для кредиторів, для вкладників і для держави.

Четверте. Закон має створити прозору процедуру реструктуризації боргів неплатоспроможного банку. Боржник повинен мати зрозумілий шлях: добровільне погашення боргу за підтвердженим графіком, судова процедура реструктуризації або примусове стягнення. У будь-якому разі має бути правова визначеність: кому платити, на якій підставі, коли борг вважається погашеним і як захищені права всіх сторін.

П’яте. Продаж активів неплатоспроможних банків має бути спрямований на максимальне повернення вартості. У чинному тексті правильно зазначено, що за даними державного аудиту активи неплатоспроможних банків продавалися у середньому у 14,4 раза дешевше за балансову вартість. Це втрати вкладників, кредиторів, держави і платників податків.

Ця тема має прямий зв’язок з інвестиціями. Україна потребує приватного капіталу поряд із бюджетними коштами і міжнародною допомогою. За оцінкою IFC, Україні потрібно майже 588 млрд доларів на відновлення після шкоди, завданої російським вторгненням, і приватний сектор потенційно може покрити до 40% потреб відбудови. Приватний капітал приходить туди, де є правова визначеність, незалежний суд, прогнозоване регулювання і зрозумілий захист права власності. OECD прямо зазначає, що слабкі інституції, корупційні ризики та відсутність прозорої правової і регуляторної рамки негативно впливають на інвестиційний клімат України.

Тому питання банківської неспроможності є питанням довіри до української держави. Довіри вкладника, який має розуміти, що його гроші захищені. Довіри бізнесу, який має розуміти, що кредитні зобов’язання виконуються за законом і за передбачуваною процедурою. Довіри банків, які мають розуміти, що регуляторна система діє прогнозовано. Довіри іноземного інвестора, який має розуміти, що в Україні актив захищений від непрозорої процедури, конфлікту інтересів і мінливої позиції органу влади.

Україні потрібен закон, який прямо відповідає на питання: коли застосовується резолюція, коли застосовується звичайна процедура неспроможності, хто є незалежним ліквідатором, як Фонд гарантування реалізує права кредитора після виплат, як боржник може конструктивно врегулювати борг, як контролюється продаж активів і як забезпечується принцип, за яким кредитор отримує результат щонайменше на рівні звичайної процедури банкрутства.

Це посилення держави через право. Сильна держава розмежовує функції, перевіряє рішення, зберігає вартість активів, стимулює боржників виконувати зобов’язання, забезпечує компенсацію вкладникам і дає інвесторам зрозумілі правила.

Тому моя позиція проста. Якщо Україна йде до Європейського Союзу, вона має прийняти логіку європейського банківського права. Резолюція — для системних випадків. Незалежна процедура банкрутства — для несистемних банків. Фонд гарантування — гарант і кредитор у межах збалансованої процедури. Боржники — сторона правової процедури зі стимулом виконувати зобов’язання. Кредитори і вкладники — захищені учасники процесу.

Така модель може повернути довіру до банківської системи. Вона дасть українському бізнесу і громадянам відчуття правової визначеності. Вона створить для іноземного інвестора головний сигнал: Україна воює за місце в Європі й уже будує європейські правила всередині країни.

Володимир Клименко, Голова Банківської комісії ICC Ukraine