В українській політичній мові є слово, яке звучить як заклинання — «гармонізація». Його повторюють чиновники, експерти, інвестори та донори. Мають на увазі зближення українських правил із європейськими. Для інвестора це значно простіше. Йому потрібно розуміти, що правила в Україні працюють так само передбачувано, як у країнах ЄС.

Коли правила зрозумілі, гроші стають дешевшими і довшими. Банки активніше кредитують, з’являється конкуренція між фінансовими установами, а компанії отримують більше варіантів фінансування. Для бізнесу це не абстрактна політика, а конкретна економіка.

Першу річ інвестор перевіряє дуже прагматично: що відбувається, коли банк потрапляє в кризу. Після фінансової кризи 2008 року Європа сформувала просте правило. Якщо банк падає, втрати спочатку несуть його власники та великі кредитори. Держава не рятує банк грошима платників податків. Для інвестора це сигнал, що система працює за зрозумілою логікою навіть у стресовій ситуації.

Наступне питання — довіра до банківських депозитів. Люди зазвичай дивляться лише на суму, яку гарантує держава. Для стабільності системи важливі інші речі: наскільки швидко виплачують гроші, чи працює механізм автоматично і кого саме він захищає. Якщо вкладники довіряють банкам, вони тримають там гроші. Для банків це стабільний ресурс, а для бізнесу — більше кредитів.

Ще одна тема, яка раніше здавалася технічною, — кібербезпека фінансової системи. Сучасні банки працюють через цифрові платформи, тому в Європі запровадили однакові вимоги до захисту систем, тестування безпеки та контролю ІТ-підрядників. Це не питання технологій заради технологій. Це питання довіри до фінансової інфраструктури.

Те саме стосується платіжної системи. Україна вже зробила важливий крок у її модернізації, але європейські правила постійно оновлюються. Йдеться про боротьбу з шахрайством, прозорі комісії та чітку відповідальність фінансових установ. Для бізнесу це означає менше втрат і зрозумілі правила гри на платіжному ринку.

Окрема історія — ринок капіталу. Часто в Україні вважають, що якщо ухвалено закон, то ринок уже створено. Насправді інвестор дивиться на значно простіші речі. Чи можна легко купити та продати цінні папери. Чи є прозора звітність компаній. Чи працює нагляд і чи карають за маніпуляції. І головне — чи не перетворюється будь-який корпоративний спір на багаторічний судовий серіал.

Найболючіша тема для інвестора — права міноритарних акціонерів. Інвестиції рідко заходять одразу великими пакетами. Часто це поступовий процес: невелика частка, потім збільшення. Якщо існує ризик розмивання частки, виведення активів або затяжних корпоративних конфліктів, інвестор просто закладає цей ризик у ціну або взагалі відмовляється від угоди.

Війна створює очевидний ризик для будь-яких інвестицій. Але поряд із ним існує інший — юридичний. І саме його можна зменшувати навіть під час війни. Коли правила виконуються стабільно, інвестори готові працювати навіть у складних умовах.

Міжнародні кредити допомагають тримати економіку на плаву. Але кредит — це борг, який потрібно повертати. Інвестиції працюють інакше. Це гроші, які заходять у компанії і залишаються в країні на роки, якщо правила гри стабільні.

Саме тому справжня гармонізація — не в появі нових правильних термінів у законодавстві. Вона починається там, де правила виконуються без винятків. Для інвестора це головний сигнал, що країна готова до довгих грошей.

Автор — Володимир Клименко, віцепрезидент з регіонального розвитку та інвестиційно-грантової політики України

Україні потрібно активніше залучати до державного управління людей, які працюють у реальній економіці. Підприємців, інженерів, інвесторів, менеджерів. Тих, хто запускає виробництва, створює продукти і виходить з ними на ринки.

Саме ці люди формують економіку країни. Вони створюють компанії, будують команди, ризикують власними грошима і відкривають нові напрямки бізнесу. З результатів їхньої роботи зрештою і формується бюджет держави.

І тут виникає парадокс. Люди, які створюють економіку, майже не впливають на економічну політику.

Рішення про податки, регулювання ринків, розвиток промисловості чи технологій часто ухвалюють чиновники, які ніколи не запускали підприємства і не працювали в конкурентному бізнес-середовищі.

Так з’являється розрив між двома реальностями: економікою і державним управлінням.

Економіка живе за своїми правилами. Тут важливі швидкість рішень, конкуренція, інвестиції і постійні експерименти.

Держава працює інакше. Вона рухається через процедури, регламенти і політичні цикли.

Коли між цими двома системами немає постійного діалогу, з’являються рішення, які можуть виглядати політично зручними, але погано працюють у реальній економіці.

При цьому проблема України точно не в нестачі компетентних людей.

У країні є підприємці, які створюють компанії світового рівня. Є інженери, що працюють на глобальних технологічних ринках. Є економісти, дослідники, аналітики.

Проблема в іншому: ця експертиза майже не включена у систему державних рішень.

Більшість дорадчих органів при владі існують радше формально. Вони збираються час від часу і майже не впливають на політику. У результаті експерти коментують рішення вже після того, як вони ухвалені.

У країнах із сильними інституціями ситуація інша.

Там існує мережа аналітичних центрів — think tanks. Вони досліджують економіку, працюють з даними, моделюють сценарії розвитку і пропонують рішення задовго до того, як з’являються законопроєкти.

У США, Великій Британії чи Німеччині значна частина економічної політики формується саме в таких центрах. Там працюють економісти, підприємці, дослідники, технологічні фахівці.

Політики ухвалюють рішення. Але основу для цих рішень готує експертне середовище.

Україні потрібна подібна система, в якій інституції постійно займаються дослідженнями, аналітикою і підготовкою стратегічних рішень.

Такі експертні платформи мають працювати поруч із ключовими центрами ухвалення рішень: Кабінетом Міністрів, Офісом Президента, парламентськими комітетами.

До їх роботи варто залучати підприємців, економістів, інженерів, технологічних фахівців, науковців і представників інноваційних галузей.

Їхнє завдання — аналіз, дані і стратегія.

Сьогодні технологічні компанії і стартапи змінюють економіку швидше, ніж державні системи встигають адаптуватися.

Люди, які працюють у цих секторах, щодня живуть у глобальній конкуренції. Вони швидше бачать нові ринки, технологічні зміни і економічні ризики.

Якщо цей досвід не буде включений у державну політику, рішення влади постійно відставатимуть від реальності. У XXI столітті держави конкурують не лише ресурсами чи військовою силою. Вони конкурують якістю інституцій і здатністю мислити наперед.

Країни, які мають системи стратегічної аналітики, бачать зміни раніше і готуються до них. Інші реагують лише тоді, коли проблеми вже стали кризами.

Україна має сильних підприємців, інженерів і науковців.

Тепер потрібно створити інституції, які зможуть перетворити цей потенціал на довгострокову економічну стратегію.

Інакше кажучи, країні потрібна система державного мислення.

Автор — Володимир Клименко, віцепрезидент з регіонального розвитку та інвестиційно-грантової політики України

The implementation of the European CBAM mechanism and new environmental standards is becoming a challenge for Ukrainian business operating in the extreme conditions of martial law. Is large-scale industrial modernization realistic under shelling? How to avoid the risk of deindustrialization without the systemic state support that European competitors have?
Volodymyr Shchelkunov, President of ICC Ukraine, analyzes the risks of implementing “green” norms without taking security factors into account and explains how the International Chamber of Commerce of Ukraine helps businesses adapt to new regulatory requirements while preserving the country’s production potential.

Against the backdrop of negotiations on CBAM, the topic of ecology and industrial modernization is again being actively discussed. How do you assess the new pollution norms?

New environmental norms, particularly within the CBAM mechanism, are part of European climate policy and the global course toward decarbonization. At the same time, for Ukraine, their implementation takes place under martial law, which fundamentally changes the starting conditions for industry. Some enterprises operate intermittently, some have suffered destruction or relocation, logistics are significantly complicated, and access to investment resources is limited.
Under such circumstances, environmental requirements should be evaluated not in isolation, but in combination with security, economic, and social factors. Without flexible transition periods and special regimes for a country at war, new norms can turn from a development tool into an additional pressure factor on industry.

Is it realistic for Ukraine to carry out large-scale modernization now?

In the short term — no. Under martial law, business is primarily forced to invest in survival: maintaining production, personnel, energy and physical security. It is premature to talk about full-scale modernization without completing the active phase of the war and launching recovery programs.
At the same time, it is already important to lay the foundation for future modernization: conduct an emissions audit, evaluate technological gaps with European standards, and prepare projects for participation in international reconstruction programs. This approach will allow moving from survival to development after the war ends.

Europeans received investments and grants from their governments, our industry receives nothing. Could this end in deindustrialization?

The risk of deindustrialization in war conditions and without systemic support is extremely high. European companies have been undergoing “green” transformation for decades with active state participation — through funds, grants, and compensation mechanisms. Ukrainian industry today is forced to work without such tools while performing a critical function for the economy and defense capability of the country.
If CBAM mechanisms and other environmental restrictions are applied without taking martial law into account, this could lead to production cuts, loss of export markets and jobs. That is why the issue of industrial support should be considered as an element of the state’s economic security.
ICC Ukraine is ready to continue being a platform for professional dialogue between business, the state, and international partners. We provide enterprises with consultations on CBAM requirements, carbon footprint assessment, preparation for European environmental standards, and the search for possible financial and transition mechanisms.
Under martial law, it is especially important to help business not only adapt to new regulatory requirements but also preserve production potential. Our task is to ensure that the ecological transformation of Ukrainian industry takes place gradually, economically justified, and without losing the industrial core of the country

Впровадження європейського механізму CBAM та нових екологічних стандартів стає викликом для українського бізнесу, який працює в екстремальних умовах воєнного стану. Чи реальна масштабна модернізація промисловості під обстрілами? Як уникнути ризику деіндустріалізації без системної державної підтримки, яку мають європейські конкуренти?

Президент ICC Ukraine Володимир Щелкунов аналізує ризики впровадження «зелених» норм без урахування безпекових чинників та розповідає, як Міжнародна Торгова Палата України допомагає бізнесу адаптуватися до нових регуляторних вимог, зберігаючи виробничий потенціал країни.

На тлі перемовин щодо СВАМ знову активно дискутується тема екології та модернізації промисловості. Як ви оцінюєте нові норми щодо забруднень?

Нові екологічні норми, зокрема в межах механізму СВАМ, є складовою європейської кліматичної політики та загальносвітового курсу на декарбонізацію. Водночас для України їх імплементація відбувається в умовах воєнного стану, що принципово змінює вихідні умови для промисловості. Частина підприємств працює з перебоями, частина — зазнала руйнувань або релокації, логістика суттєво ускладнена, а доступ до інвестиційного ресурсу обмежений.
За таких обставин екологічні вимоги мають оцінюватися не ізольовано, а в комплексі з безпековими, економічними та соціальними чинниками. Без гнучких перехідних періодів і спеціальних режимів для країни, що воює, нові норми можуть перетворитися з інструменту розвитку на додатковий фактор тиску на промисловість.

Чи реально Україні зараз провести масштабну модернізацію?

У короткостроковій перспективі — ні. В умовах воєнного стану бізнес, насамперед, змушений інвестувати у виживання: збереження виробництва, персоналу, енергетичної та фізичної безпеки. Говорити про повноцінну масштабну модернізацію без завершення активної фази війни та запуску програм відновлення — передчасно.
Разом із тим уже зараз важливо закладати основу для майбутньої модернізації: проводити аудит викидів, оцінювати технологічні розриви з європейськими стандартами, готувати проєкти для участі в міжнародних програмах відбудови. Саме такий підхід дозволить після завершення війни перейти від виживання до розвитку.

Європейці отримували інвестиції та гранти від своїх урядів, наша промисловість не отримує нічого. Чи не може це закінчитися деіндустріалізацією?

Ризик деіндустріалізації в умовах війни та без системної підтримки є надзвичайно високим. Європейські компанії десятиліттями проходили «зелену» трансформацію за активної участі держав — через фонди, гранти, компенсаційні механізми. Українська промисловість сьогодні змушена працювати без таких інструментів, водночас виконуючи критичну функцію для економіки та обороноздатності країни.
Якщо механізми СВАМ та інші екологічні обмеження будуть застосовуватися без урахування воєнного стану, це може призвести до скорочення виробництва, втрати експортних ринків і робочих місць. Саме тому питання підтримки промисловості має розглядатися як елемент економічної безпеки держави.

ІСС Ukraine готова й надалі бути майданчиком для професійного діалогу між бізнесом, державою та міжнародними партнерами. Ми надаємо підприємствам консультації щодо вимог СВАМ, оцінки вуглецевого сліду, підготовки до європейських екологічних стандартів і пошуку можливих фінансових та перехідних механізмів.
В умовах воєнного стану особливо важливо допомогти бізнесу не лише адаптуватися до нових регуляторних вимог, а й зберегти виробничий потенціал. Наше завдання — зробити так, щоб екологічна трансформація української промисловості відбувалася поступово, економічно обґрунтовано та без втрати промислового ядра країни.

Пропонуємо вашій увазі матеріал Голови Комісії з питань оподаткування ICC Ukraine Дмитра Олексієнка виданню Цензор.НЕТ . Автор фокусується на ключових аспектах взаємодії бізнесу та держави, виокремлюючи найбільш гострі питання, що потребують уваги експертної спільноти та влади сьогодні.

Наприкінці 2025 року – на початку 2026 року Міжнародний валютний фонд мав затвердити нову програму для України обсягом 8,1 млрд дол. США. Втім, пропозиції Кабінету Міністрів, попередньо узгоджені з МВФ, виявилися настільки неприйнятними для українського бізнесу та громадян, що не знайшли необхідної підтримки серед парламентарів, яким запропонували проголосувати за ці непопулярні кроки.

Нагадаємо, що угода на рівні персоналу між МВФ і українським урядом була досягнута ще в листопаді 2025 року. Але Міністерство фінансів, судячи з публічних свідчень депутатів, не провело жодної системної роботи з парламентськими фракціями, щоб пояснити зміст законопроєктів і забезпечити необхідну підтримку. Натомість провідні бізнес-асоціації та економічні експерти піддали нові податки нищивній критиці.

Ключові запропоновані зміни включали: запровадження ПДВ для ФОП з обігом понад 1 млн грн; скасування пільги для посилок до 150 євро; ухвалення закону про оподаткування цифрових платформ та закріплення 5% військового збору навіть після закінчення воєнного стану. 

Прем’єр-міністр Юлія Свириденко 13 лютого заявила, що у діалозі з МВФ досягнуто певних компромісів — зокрема щодо порогу ПДВ для ФОП. Також обговорюється пропозиція щодо переведення податкових змін зі статусу попередніх умов затвердження програми у статус структурних маяків.

З чотирьох ключових вимог нової програми МВФ найбільший публічний резонанс викликало питання ПДВ для фізичних осіб-підприємців. Початковий поріг у 1 млн грн на рік був нереалістичним: при такому рівні під обов’язкову реєстрацію платником ПДВ потрапляло 670 тисяч ФОП. Ефективна ставка оподаткування для них зросла б утричі — з приблизно 6–7% сьогодні до 20–22%, якщо рахувати єдиний податок, військовий збір і ПДВ разом.

Поточний компроміс полягає у підвищенні порогу до 4 млн грн, який скорочує список потенційних нових платників ПДВ приблизно до 260 тисяч підприємців. Пропонована цифра запровадження ПДВ відповідає максимальному порогу звільнення від ПДВ для малого бізнесу, встановленому Директивою ЄС для малих підприємств — 85 тис. євро на рік. При нинішньому обмінному курсі це якраз і становить близько 4 млн грн. 

Окремо варто зазначити: поріг у гривнях із часом девальвуватиметься, тоді як реальний рівень доходів зростатиме. Щоб реформа не перетворилася на механізм постійного розширення кола платників ПДВ через інфляцію, раціональнішим рішенням було б одразу зафіксувати поріг безпосередньо в євро — з огляду на задекларований курс України на членство в ЄС.

Підвищення порогу оподаткування ПДВ, однак, не вирішує ключової проблеми — адміністративного тягаря. ПДВ є одним із найскладніших податків з точки зору обліку, звітності, роботи з ПДВ-накладними та ризику заблокованих рахунків. Для ФОП, які надають послуги, перехід на ПДВ означає або суттєве підвищення цін для клієнтів, або різке зниження рентабельності. Для торгівлі — зростання роздрібних цін. Без одночасного спрощення самого адміністрування ПДВ-реєстрація перетвориться на додатковий стимул до тінізації.

Другий блок податкової реформ стосується оподаткування доходів, отриманих через цифрові платформи — таксі-агрегатори, маркетплейси, сервіси оренди та фрілансу. Урядова логіка тут виглядає більш зрозумілою: значний обсяг доходів у цьому секторі існує в тіні, у той час як цифрові платформи мають повну інформацію про всі транзакції. Цифрова економіка в Україні зростає, і її оподаткування є виправданим. Проте в деталях реалізації є серйозні питання.

По-перше, питання про те, хто реально сплатить нові податки. Досвід запровадження ПДВ на електронні послуги іноземних компаній у 2021 році — так званого “податку Google” — показав: великі цифрові платформи не поглинають нові фіскальні витрати, а перекладають їх на споживачів через підвищення цін або комісій. Стрімінгові сервіси, магазини додатків, хмарні платформи — всі підняли ціни для українських користувачів рівно на 20%. Є підстави очікувати, що нове оподаткування для платформ призведе до аналогічного результату: зростуть комісії для продавців, а ті підвищать ціни для покупців. Кінцевим платником залишиться рядовий українець.

По-друге, адміністративне навантаження, яке лягає на оператори платформ, є непропорційним до масштабів їхньої діяльності. Великий міжнародний маркетплейс і невеликий локальний сервіс для оренди квартир отримають однакові зобов’язання: збирати та верифікувати дані продавців та покупців, зберігати їх протягом п’яти років, звітувати щоквартально, а при невиконанні — отримати штраф у розмірі ста мінімальних заробітних плат. Для малих операторів це буде критичний тягар, який поставить під загрозу рентабельність бізнесу. 

По-третє, законопроєкт надає ДПС нові повноваження на доступ до банківської інформації підзвітних продавців, причому межі цього доступу сформульовані досить широко. В країні, де практика свавілля податкових органів давно задокументована і бізнес-спільнотою, і омбудсменом, це не риторична проблема.

Розумним рішенням була б поетапна імплементація: спочатку добровільне підключення до системи обміну даними з податковими пільгами за участь, відтак — поступовий перехід до обов’язкового режиму. І головне — паралельна реформа ДПС, яка зробила б взаємодію з податковою передбачуваною і позбавленою корупційних ризиків.

Третє питання — скасування митної пільги для посилок вартістю до 150 євро — є найменш обґрунтованим з точки зору як таймінгу впровадження, так і самої фіскальної логіки.

Наприклад в ЄС ця дискусія існує у принципово іншому контексті: єдиний ринок, розвинена митна інфраструктура, реальна конкурентна загроза для місцевих виробників з боку азійських платформ. В Україні ж значна частина посилок у такому ціновому діапазоні — це товари особистого вжитку, гаджети, запасні частини, а також забезпечення фронту.

Фіскальний ефект від цієї міри буде обмеженим і розтягнутим у часі — адміністрування масових дрібних посилок вимагає митної інфраструктури, якої Державна митна служба наразі не має в достатньому обсязі. Натомість соціальний ефект — зростання роздрібних цін — проявиться негайно і торкнеться насамперед найбідніших верств населення.

Варто назвати речі своїми іменами: реальними лобістами цієї зміни є вітчизняні рітейлери, зацікавлені у тому, щоб продавати ті самі китайські товари українцям через власні мережі — і з відповідною націнкою. Цей інтерес цілком зрозумілий, але не варто маскувати його фіскальними аргументами.

Альтернатива, яка досягає тієї ж мети без масового удару по споживачу, існує: кількісні обмеження на пільгові посилки на одну особу на місяць або рік. Такий підхід практикується в ряді країн і дозволяє відокремити особисте споживання подібних товарів від комерційного. 

Четвертий блок реформ – закріплення 5% ставки військового збору після завершення воєнного стану — є найбільш стратегічно значущим і водночас найменш публічно обговореним. Нинішня правова конструкція передбачає, що ставка 5%, введена з грудня 2024 року, є тимчасовою: після скасування воєнного стану збір автоматично повертається до 1,5%. МВФ наполягає на тому, щоб зафіксувати підвищену ставку постійно — принаймні до формального завершення бойових дій і стабілізації бюджету.

Аргументи на користь такого підходу існують. За 2025 рік лише за чотири перших місяці надходження від військового збору склали склали 163,6 млрд. Це суттєве джерело доходів, і раптове його скорочення, коли потреби в оборонних витратах залишатимуться значними, є серйозним фіскальним розривом.

Проте тут виникає питання про часовий горизонт і умови. Постійне закріплення 5% ставки — не як перехідна, а як базова — суперечить логіці повоєнного відновлення. Приватні інвестиції чутливі до рівня оподаткування. Ставка військового збору в 5%, накладена на базову ставку ПДФО в 18%, дає ефективний рівень оподаткування доходів фізичних осіб у 23%. Це помітно вище, ніж у більшості країн-конкурентів за прямі іноземні інвестиції в регіоні. Україна після завершення війни буде конкурувати за інвесторів і фахівців, і рівень оподаткування праці — один із ключових факторів цієї конкуренції.

Розумна конструкція виглядала б інакше: зберегти 5% ставку протягом чітко визначеного перехідного перiоду — скажімо, 3–5 років — з автоматичним зниженням після досягнення визначених бюджетних цілей. Це дало б гарантії надходжень у середньостроковій перспективі, а інвесторам — передбачуваний горизонт. Натомість безстрокове закріплення підвищеної ставки несе ризик законсервувати воєнну фіскальну модель у мирний час.

За кожною з чотирьох дискусій — ПДВ для ФОП, цифрові платформи, посилки, військовий збір — проглядається одна й та ж системна вада: Україна намагається розширити податкову базу без одночасного реформування інститутів, які роблять виконання податкових зобов’язань витратним і непередбачуваним.

Реальна причина, через яку бізнес використовує ФОП, — не в тому, що існують надзвичайно вигідні податкові ставки, а в тому, що ціна масштабування надзвичайно висока. Це не лише підвищені податкові ставки, але й корупційний ризик при перевірці, заблоковані ПДВ-накладні, яких доводиться добиватися місяцями, власна інтерпретація норм з боку ДПС на шкоду платнику, бюрократичне ускладення звітності, яке змушує навіть дрібного ФОП тримати бухгалтера.

У ширшому контексті реформ, що вимагає програма МВФ, варто поставити питання, яке залишається за дужками технічних дискусій: чи є правильною сама логіка фіскальної консолідації, що перекладає основний тягар на малий бізнес і середній клас?

Україна несе безпекове навантаження континентального масштабу вже майже п’ятий рік, стримуючи російську збройну агресію та захищаючи Європу. Водночас міжнародна підтримка надходить переважно у форматі позик, а не грантів — навіть там, де стратегічна і моральна логіка вимагала б іншого підходу. Понад 300 млрд дол. заморожених активів держави-агресора залишаються практично незадіяними як джерело репарацій, попри всі публічні декларації про намір їх використати.

Всередині країни альтернативні джерела фіскальної мобілізації залишаються переважно нереалізованими. Митна контрабанда тютюну, алкоголю й пального — джерело мільярдних втрат бюджету, яке митниця та ДПС роками не можуть або не хочуть перекривати. Залишається офшорні схеми великого бізнесу. Рентні платежі за видобуток корисних копалин у ряді секторів залишаються нижчими за міжнародні ринкові значення.

Вибір зосередити фіскальний тиск на малому бізнесі і найманих працівниках — тобто на тих, хто не має ані лобістів, ані офшорних юрисдикцій — є не економічною необхідністю, а свідомим вибором, як міжнародних інституцій так і українського уряду.

Якщо уряд справді прагне найближчими тижнями ухвалити консолідований законопроєкт, що охопить усі чотири блоки вимог МВФ, йому доведеться зробити принаймні три речі, яких він досі уникав.

Перше — провести реальні консультації з бізнес-асоціаціями, експертами та парламентськими комітетами до, а не після прийняття ключових рішень. Друге — чітко визначити умови і терміни набуття чинності кожної норми: невизначеність для бізнесу коштує дорожче, ніж будь-яка ставка. Третє — паралельно з підвищенням ставок і розширенням бази подати конкретну програму реформування самого адміністрування: спрощення ПДВ-звітності та реального реформування та перезавантаження ключових фіскальних органів . 

Джерело: https://censor.net/ua/b3601977

Страхова компанія ІНГО оголошує про зміни в складі правління. Рішення є частиною довгострокової моделі розвитку компанії та передбачає поетапну передачу повноважень із збереженням наступності й безперервності ключових процесів.

У межах цих змін до складу правління АТ «СК ІНГО» входять Сергій Майстренко, Олександр Плутаєв та Олексій Зосімов – управлінці з багаторічним досвідом роботи у страховому та фінансовому секторі, які добре знають ринок і специфіку діяльності компанії. Водночас Віктор Шевченко, Олександр Мацак та Людмила Колісецька, які тривалий час працювали у складі правління, продовжують діяльність у компанії на інших напрямках. Вони зберігають залученість до поточних процесів і залишаються важливою опорою для команди та подальшого розвитку бізнесу.

Оновлення складу правління ІНГО відбувається з урахуванням чинних регуляторних вимог та у взаємодії з Національним банком України. Усі кадрові рішення ухвалені після отримання необхідних погоджень, що є невід’ємною частиною планового циклу діяльності компанії.

«Ми послідовно оновлюємо модель розвитку ІНГО, зберігаючи баланс між стабільністю та рухом уперед. Для нас важливо забезпечувати наступність, передачу досвіду й чіткий розподіл відповідальності за ключові напрями бізнесу. Саме такий підхід дозволяє компанії залишатися ефективною та передбачуваною в умовах змін на ринку», – зазначив Андрій Семченко, голова правління страхової компанії ІНГО.

Сергій Майстренко має понад 25 років досвіду у страхуванні та є експертом у розвитку медичного страхування, страхування від нещасних випадків і побудові клієнтоорієнтованих сервісів. Протягом роботи в ІНГО він брав участь у трансформації бізнес-напрямів, оптимізації сервісних процесів і впровадженні цифрових рішень, зокрема розвитку партнерських програм для корпоративних клієнтів і сучасних форматів взаємодії з медичними закладами.

Олександр Плутаєв працює у сфері страхування понад 20 років і спеціалізується на андерайтингу, ризик-менеджменті та розвитку страхових продуктів. Протягом 9 років роботи в ІНГО був залучений до формування системи андерайтингу, роботи зі страховим портфелем, запуску нових продуктів і програм перестрахування, а також взаємодії з брокерами й міжнародними перестраховиками.

Олексій Зосімов має багаторічний досвід роботи у фінансовому секторі. Протягом професійної кар’єри працював у банківських та фінансових установах, де був залучений до фінансового планування, аналізу показників, управління ресурсами та забезпечення стабільності бізнесу. Його досвід охоплює роботу в різних сегментах фінансового ринку, що дозволило сформувати глибоке розуміння ринкових процесів, регуляторного середовища та вимог до прозорості й стійкості фінансових організацій.

Довідка:

СК «ІНГО» – компанія -учасник ICC Ukraine – одна з провідних українських страхових компаній, що надає послуги для бізнесу й приватних клієнтів у всіх ключових сегментах страхування. Заснована у 1994 році, компанія входить до трійки найбільших страховиків країни за активами та преміями, має репутацію фінансово стійкого партнера й суспільно важливої установи для економіки України. 29 грудня 2025 року рейтингове агентство IBI-Rating підтвердило для компанії довгостроковий кредитний рейтинг на рівні uaAA та рейтинг фінансової стійкості на рівні uaAA.ifr, обидва з прогнозом «у розвитку».

🔥 Хочеш впливати на майбутнє України вже зараз?

Запрошуємо на інтенсивний, безкоштовний курс «Демократія для молоді» 🇺🇦

📅 10–11 березня 2026

 🕐 початок о 13:00 

📍 зручний формат (очно + онлайн)

🌐 Детальніше про нас: 

https://akp.academy

📲 Слідкуй за нами в соцмережах:

Instagram: https://www.instagram.com/akp.academy?igsh=dm84ZzZsNjJ6bnl5

Facebook: https://www.facebook.com/share/1Jx338FppL/?mibextid=wwXIfr

✨ Мета курсу — підготувати нове покоління молоді, яке буде формувати майбутнє України через освіту, дипломатію, економіку та участь у суспільному житті.

Що на тебе чекає?

✔️ Інституційний вплив молоді 

✔️ Освіта і наука як драйвери розвитку

✔️ Молодіжна дипломатія 

✔️ Молодь у бізнесі

Для кого цей курс? 

🔹 для активної молоді 

🔹 для тих, хто хоче будувати карʼєру, бізнес або впливати на державні процеси 

🔹 для майбутніх лідерів

🎓 Після проходження — сертифікат на 2 кредити (60 годин)

✍Реєструйся: https://forms.gle/mDw7o4uFCy9nLEXX8

Страхова компанія ІНГО за підсумками 2025 року зібрала 5,05 млрд грн валових страхових премій, що на 48% перевищує результат 2024 року і є найвищим показником за всю історію компанії. У доларовому еквіваленті обсяг премій склав близько 120 млн дол. США. Про підсумки діяльності страховика повідомив голова правління Андрій Семченко.

Чистий прибуток компанії за 2025 рік склав 348 млн грн (+33% до 2024 року), активи зросли до 2,18 млрд грн (+44%), власний капітал – до 1,5 млрд грн (+21%). Обсяг страхових виплат у 2025 році склав 2,21 млрд грн, що на 41% більше, ніж роком раніше. За масштабом врегулювання це також один із найвищих показників у діяльності компанії. Страхові резерви становили 3,58 млрд грн (+40%). Комбінований коефіцієнт за рік – 96,1%. Компанія сплатила до бюджетів усіх рівнів 223 млн грн податків (+39%). Кількість договорів страхування зросла на 17% – до 879 тис.

«Результат повністю відповідає стратегії компанії та фінансовим планам компанії по кожному напрямку. Це також стосується і обсягу зібраних премій, і рентабельності, й інвестиційної діяльності», – повідомив А.Семченко.

За даними компанії, її частка на ринку майнового страхування збільшилася з 12,9% до 17,6%, загальна ринкова частка – з 5% до 7%. В страхуванні юридичних осіб ІНГО має найвищі обсяги зібраних премій на ринку, зокрема у сегментах страхування майнових, морських, авіаційних та залізничних ризиків (дані НАСУ). Найвище зростання серед напрямків показало ОСЦПВ: 1,24 млрд грн проти 445 млн грн роком раніше (+178%). Портфель майнового страхування (включаючи МАТ та відповідальність) склав 1,59 млрд грн (+70%). Медичне страхування (ДМС) досягло 867 млн грн (+21%), автострахування КАСКО – також 867 млн грн (+17%).

У роздрібному сегменті компанія зафіксувала зростання частки договорів із фізичними особами у загальному портфелі. Темп зростання премій від фізичних осіб відповідає або перевищує динаміку корпоративного блоку. У 2025 році ІНГО запустила мобільний застосунок для клієнтів у рамках розвитку омніканальної моделі обслуговування.

«Ми визначили для себе ціль збільшувати частку фізичних осіб у портфелі і ця динаміка підтверджується цифрами. Окрім всього іншого, значну роль тут зіграв наш мобільний застосунок, який дозволяє користувачу звертатися до компанії через зручний канал і бути ідентифікованим у єдиній системі», – зазначив А.Семченко.

Окремо в компанії відзначають участь у програмі страхування воєнних ризиків ЄБРР, розробленій спільно з міжнародним страховим брокером Aon. ІНГО стала одним із перших локальних страховиків-учасників і отримала найбільший серед українських страховиків ліміт покриття – €50 млн. За 2025 рік у рамках програми застраховано внутрішні вантажні перевезення, лізингові та автопарки, а також проміжне зберігання в портах на загальну суму близько 233 млн євро.

«Для ІНГО страхування воєнних ризиків залишається важливим напрямком діяльності, враховуючи складні умови, в яких зараз перебуває наша країна. Завдяки програмі Aon та ЄБРР було вирішено конкретну проблему: після 2022 року міжнародні перестраховики фактично пішли з України, і місцеві компанії залишилися з обмеженими можливостями. Гарантія ЄБРР та підтримка міжнародних донорів повернули перестрахувальну ємність на ринок, що суттєво допомогло нам в убезпеченні українського бізнесу», – сказав голова правління.

У 2026 році компанія зосередиться на підтриманні збалансованої структури портфеля, подальшому розвитку роздрібного сегмента та участі у міжнародних програмах перестрахування воєнних ризиків. Окремим завданням залишається збереження операційної ефективності та виконання фінансових планів.

Довідка:

CК «ІНГО» – компанія- учасник ICC Ukraine – одна з провідних українських страхових компаній, що надає послуги для бізнесу й приватних клієнтів у всіх ключових сегментах страхування. Заснована у 1994 році, компанія входить до трійки найбільших страховиків країни за активами та преміями, має репутацію фінансово стійкого партнера й суспільно важливої установи для економіки України. 29 грудня 2025 року рейтингове агентство IBI-Rating підтвердило для компанії довгостроковий кредитний рейтинг на рівні uaAA та рейтинг фінансової стійкості на рівні uaAA.ifr, обидва з прогнозом «у розвитку».

Запровадження нульових експортних квот на металобрухт стало одним із найбільш резонансних рішень у сфері державного регулювання сировинних ринків. В умовах воєнної економіки питання балансу між потребами національної промисловості, наповненням бюджету та дотриманням принципів прозорої конкуренції набуває особливої ваги.

Своє бачення ситуації, оцінку економічних наслідків та пропозиції щодо системних рішень представляє Президент ICC Ukraine Володимир Щелкунов.

Запровадження нульових експортних квот на металобрухт подається як захід національної безпеки, і я розумію логіку уряду. Але будь-яке регуляторне рішення такого масштабу має оцінюватися не за правильністю намірів, а за якістю інструментів і реальними наслідками для галузі. І тут у мене є серйозні питання. Почнімо з цифр, бо без них будь-яка дискусія перетворюється на обмін гаслами. За підсумками 2024 року українські підприємства, які займаються збором металобрухту,  збільшили його експорт на 60,7%  до 293,190 тис. тонн проти 182,465 тис. тонн у 2023 році. У грошовому вираженні зростання ще більш показове: плюс 73,2%, до 91,3 млн доларів. У 2025 році тенденція не просто збереглася – вона прискорилася: за підсумками року з України вивезли вже 448,68 тис. тонн металобрухту, що на 53% більше, ніж у рекордному 2024-му. Це найвищий показник починаючи з 2021 року. 90% цього обсягу спрямовано переважно до країн Євросоюзу, Польщі (близько 77%), Греції, Німеччини й Туреччини. Цифри справді вражають і викликають обґрунтоване занепокоєння. Особливо на тлі того, що найбільший металургійний комбінат країни, колишній «Криворіжсталь», наприкінці 2024 року оголосив про зупинку конвертерного цеху та машин безперервного лиття заготовок, продовжуючи роботу лише на одній доменній печі. Дефіцит металобрухту як шихтової сировини – це не абстракція, це конкретна виробнича проблема, яка безпосередньо впливає на здатність галузі виконувати оборонні замовлення.

Тепер щодо схем ухилення від сплати мита. Уряд називає цифру втрат бюджету в 3,5 млрд грн через зловживання сертифікатами EUR.1. Я не заперечую, що проблема існує. Більше того – дані відкритих реєстрів підтверджують її масштаб із приголомшливою наочністю. Одинадцять компаній, які за 2024 рік вивезли з України 272 тисячі тонн металобрухту, мають у штаті лише 116 працівників – переважно з мінімальною заробітною платою. Одна з цих компаній має в штаті взагалі одну особу і при цьому задекларувала експорт понад 3 тисячі тонн сировини. Вісім трейдерів, які забезпечують 70% фізичного обсягу експорту, показують лише 22% загальної виручки. Середня задекларована ціна продажу у 2024 році – 271 євро за тонну, тоді як самі ж експортери публічно говорили про ринкову ціну в 350 євро за тонну. Різниця у третину – це не помилка округлення, це свідоме заниження митної вартості. У підсумку: галузь отримала 3,2 млрд грн доходу, але сплатила до державного бюджету лише 4,6 млн грн податків – або 104 гривні з кожної тонни. Це вартість чашки кави в київському закладі середнього цінового сегменту. Така ситуація – системна проблема, з якою треба боротися рішуче і невідкладно. Але тут і виникає моє принципове запитання до авторів нульової квоти: чому відповіддю на провали митного контролю та податкового адміністрування стало зупинка роботи всього ринку, а не точкові санкції проти конкретних порушників?

Адміністративна зручність – це не те саме, що регуляторна ефективність. Коли 10-15 компаній системно фальсифікують митні декларації, правильна відповідь – кримінальне переслідування, позбавлення ліцензій, митний аудит у режимі реального часу, обов’язкова біржова торгівля з прозорим ціноутворенням. Закрити ринок повністю – це найпростіше рішення, але воно б’є і по тих, хто працює чесно.

Окремо хочу торкнутися аргументу про діяльність, а нині ми говоримо про систему виживання металургійної галузі. Так, тонна металобрухту, перероблена в Україні, генерує для бюджету приблизно 300 доларів – у десятки разів більше, ніж навіть чесно сплачене експортне мито у 180 євро за тонну. Це вагомий аргумент на користь внутрішньої переробки. Але ж є аргументи на користь диференційованого мита та ринкових стимулів, а не нульової квоти. Якщо переробка всередині країни дає настільки вищу додану вартість, то підприємства самі зацікавлені продавати брухт на внутрішньому ринку – за умови, що ціна на ньому справедлива і сформована прозоро, а не в ручному режимі.

Звернімо увагу на ширший контекст. За 9 місяців 2024 року українські металурги виробили 4821 тис. тонн металопрокату – на 22,7% більше, ніж за аналогічний період 2023 року. Експортовано близько 3323 тис. тонн, або 68,9% виробництва. Ємність внутрішнього ринку металопрокату – близько 2425 тис. тонн, з яких майже 38% покрито імпортом. Галузь функціонує і виробляє. Але вона потребує не ручного управління постачання сировини, а системної політики – стабільних правил, прозорих механізмів балансування потреб і конкурентного внутрішнього ціноутворення.

Що реально потрібно ринку? По-перше – відновлення диференційованого вивізного мита на металобрухт із прив’язкою до цінових індикаторів LME та реального попиту внутрішніх споживачів. По-друге – обов’язкова реєстрація угод купівлі-продажу металобрухту на сертифікованих біржових майданчиках: це унеможливить маніпулювання ціною. По-третє – відкритий реєстр ліцензій підприємств, що збирають та експортують металобрухт із публічними фінансовими показниками. По-четверте – прискорений митний аудит компаній, чиї задекларовані обсяги явно несумісні з чисельністю персоналу. Компанія з одним працівником і трьома тисячами тонн експорту – це не підприємництво, це шахрайська схема.

Теза про те, що боротьба за скасування квот є «спробою зберегти схеми» – це серйозне звинувачення, і я розумію, звідки воно береться. Я не стомлююся наголошувати, що ІСС Ukraine представляє підприємства, які мають реальних працівників, сплачують реальні податки і зацікавлені в тому, щоб ці схеми були ліквідовано – бо саме вони створюють для нас нечесну конкуренцію на внутрішньому ринку. Ми виступаємо не за повернення «сірого» ринку. Ми виступаємо за те, щоб реакція держави на «сірий» ринок не знищувала ринок легальний.

Нульова квота без строків, без критеріїв перегляду і без компенсаційних механізмів – це тимчасовий пластир на рану, яка потребує хірургічного лікування. Ми готові до конструктивного діалогу з Міністерством економіки та усіма галузевими асоціаціями. Але цей діалог має відбуватися на основі економічних розрахунків, статистичних даних, а не риторики.

Фото з corporate.arcelormittal.com