Що потрібно інвестору в Україні?

В українській політичній мові є слово, яке звучить як заклинання — «гармонізація». Його повторюють чиновники, експерти, інвестори та донори. Мають на увазі зближення українських правил із європейськими. Для інвестора це значно простіше. Йому потрібно розуміти, що правила в Україні працюють так само передбачувано, як у країнах ЄС.

Коли правила зрозумілі, гроші стають дешевшими і довшими. Банки активніше кредитують, з’являється конкуренція між фінансовими установами, а компанії отримують більше варіантів фінансування. Для бізнесу це не абстрактна політика, а конкретна економіка.

Першу річ інвестор перевіряє дуже прагматично: що відбувається, коли банк потрапляє в кризу. Після фінансової кризи 2008 року Європа сформувала просте правило. Якщо банк падає, втрати спочатку несуть його власники та великі кредитори. Держава не рятує банк грошима платників податків. Для інвестора це сигнал, що система працює за зрозумілою логікою навіть у стресовій ситуації.

Наступне питання — довіра до банківських депозитів. Люди зазвичай дивляться лише на суму, яку гарантує держава. Для стабільності системи важливі інші речі: наскільки швидко виплачують гроші, чи працює механізм автоматично і кого саме він захищає. Якщо вкладники довіряють банкам, вони тримають там гроші. Для банків це стабільний ресурс, а для бізнесу — більше кредитів.

Ще одна тема, яка раніше здавалася технічною, — кібербезпека фінансової системи. Сучасні банки працюють через цифрові платформи, тому в Європі запровадили однакові вимоги до захисту систем, тестування безпеки та контролю ІТ-підрядників. Це не питання технологій заради технологій. Це питання довіри до фінансової інфраструктури.

Те саме стосується платіжної системи. Україна вже зробила важливий крок у її модернізації, але європейські правила постійно оновлюються. Йдеться про боротьбу з шахрайством, прозорі комісії та чітку відповідальність фінансових установ. Для бізнесу це означає менше втрат і зрозумілі правила гри на платіжному ринку.

Окрема історія — ринок капіталу. Часто в Україні вважають, що якщо ухвалено закон, то ринок уже створено. Насправді інвестор дивиться на значно простіші речі. Чи можна легко купити та продати цінні папери. Чи є прозора звітність компаній. Чи працює нагляд і чи карають за маніпуляції. І головне — чи не перетворюється будь-який корпоративний спір на багаторічний судовий серіал.

Найболючіша тема для інвестора — права міноритарних акціонерів. Інвестиції рідко заходять одразу великими пакетами. Часто це поступовий процес: невелика частка, потім збільшення. Якщо існує ризик розмивання частки, виведення активів або затяжних корпоративних конфліктів, інвестор просто закладає цей ризик у ціну або взагалі відмовляється від угоди.

Війна створює очевидний ризик для будь-яких інвестицій. Але поряд із ним існує інший — юридичний. І саме його можна зменшувати навіть під час війни. Коли правила виконуються стабільно, інвестори готові працювати навіть у складних умовах.

Міжнародні кредити допомагають тримати економіку на плаву. Але кредит — це борг, який потрібно повертати. Інвестиції працюють інакше. Це гроші, які заходять у компанії і залишаються в країні на роки, якщо правила гри стабільні.

Саме тому справжня гармонізація — не в появі нових правильних термінів у законодавстві. Вона починається там, де правила виконуються без винятків. Для інвестора це головний сигнал, що країна готова до довгих грошей.

Автор — Володимир Клименко, віцепрезидент з регіонального розвитку та інвестиційно-грантової політики України