Європейський курс України впирається в банкрутство банків

Україна вже понад десять років воює за територію, державність і право бути частиною європейського правового, економічного і фінансового простору. Для банківського сектору це означає конкретне завдання: європейський курс потребує узгодження ключових питань банківської неспроможності з логікою права Європейського Союзу.

Сьогодні Україна проходить офіційний скринінг законодавства у межах переговорного розділу 9 «Фінансові послуги». НБУ у 2025 році вже представляв Європейській Комісії оцінку наближення українського фінансового законодавства до acquis ЄС. Це частина переговорного процесу вступу України до Європейського Союзу. Більше того, сам НБУ в оновленій Стратегії розвитку фінансового сектору прямо пов’язує євроінтеграцію, підвищення інвестиційної привабливості, довіру інвесторів і повне наближення банківського регулювання до стандартів ЄС. За словами голови НБУ, відповідність українського банківського сектору стандартам ЄС оцінювалася у 77%, а мета — досягти 100% до 2027 року.

Саме у сфері неплатоспроможності банків залишається системна проблема. Вона закладена в архітектурі моделі: хто приймає рішення, хто управляє активами, хто працює з боржниками, хто контролює ліквідацію, хто захищає вкладників, кредиторів і власників банку.

Європейська модель після фінансової кризи 2008 року побудована на чіткому розмежуванні. Якщо банк є системно важливим або виконує критичні функції, які треба зберегти для економіки, застосовується банківська резолюція — спеціальна адміністративна процедура врегулювання. Це передбачено Директивою 2014/59/ЄС, відомою як BRRD. Її мета — швидко втрутитися, зберегти критичні банківські функції, захистити вкладників, мінімізувати втрати для держави і фінансової системи. BRRD виходить з того, що інструменти резолюції застосовуються за наявності публічного інтересу. За відсутності такої потреби банк має припинятися впорядковано за національною процедурою неспроможності.

Для України практичний висновок простий. Закон має чітко розрізняти два режими. Перший — резолюція для системно важливих банків або банків, падіння яких створює ризик для фінансової стабільності. Другий — звичайна, незалежна, прозора процедура банкрутства для банків, які не створюють системної загрози. У такій процедурі має бути незалежний ліквідатор, судовий контроль, прозора робота з активами, реальний захист прав усіх кредиторів і зрозумілі правила для боржників.

Сьогодні українська модель побудована інакше. Після рішення НБУ про неплатоспроможність Фонд гарантування вкладів фактично отримує повний контроль над банком: вводить адміністрацію, формує ліквідаційну масу, продає активи, веде роботу з боржниками, визначає черговість задоволення вимог і одночасно сам є кредитором після виплат вкладникам. Саме це створює конфлікт інтересів. Одна інституція одночасно є гарантом, кредитором, адміністратором активів і фактичним центром прийняття рішень щодо ліквідації. У наданому тексті ця проблема вже правильно визначена як ключовий розрив з європейською логікою.

Європейська Директива 2014/49/ЄС про системи гарантування депозитів встановлює іншу філософію. Система гарантування депозитів має передусім захищати вкладника: забезпечувати гарантоване відшкодування, мати належне фінансування, діяти прозоро, проходити стрес-тести і після виплат вступати у права вкладників у межах процедури реорганізації або ліквідації. Фонд має бути сильним кредитором і гарантом довіри. Управління всією процедурою потребує незалежного балансу і контролю.

Тому Україні потрібна повноцінна імплементація європейської рамки: BRRD, Директиви 2014/49/ЄС про системи гарантування депозитів, а також пов’язаних правил щодо прозорості, захисту кредиторів, оцінки активів і принципу no creditor worse off — тобто кожен кредитор має отримати результат щонайменше на рівні звичайної процедури неспроможності. BRRD прямо закріплює цей принцип і вимагає незалежної оцінки різниці між результатом резолюції та результатом звичайної процедури неспроможності.

Конкретно це означає п’ять рішень.

Перше. У законі треба прямо запровадити тест публічного інтересу. Якщо банк є системно важливим, держава застосовує резолюцію. Якщо банк є несистемним, він має йти в незалежну процедуру банкрутства замість автоматичної адміністративної ліквідації під повним контролем Фонду.

Друге. Потрібно відокремити функцію гарантування вкладів від функції ліквідації. Фонд гарантування має швидко виплатити гарантовані суми вкладникам, після цього отримати право вимоги до банку як кредитор і брати участь у процедурі на рівних, захищаючи інтерес держави та вкладників. Ліквідаційну масу має адмініструвати незалежний ліквідатор під контролем суду або іншого незалежного органу. Кредитор, зацікавлений у розподілі активів, має бути учасником процедури, а управління активами потребує окремого незалежного мандата.

Третє. Робота з боржниками банків має стати конструктивною. Сьогодні боржник часто перебуває в ситуації правової невизначеності: хто є належним кредитором, які наслідки має платіж, як буде закрито його зобов’язання, чи може виникнути паралельна претензія від іншого органу або структури. У такій ситуації раціональний боржник затягує, судиться або очікує, поки актив буде проданий з великим дисконтом. Це погана модель для банку, для кредиторів, для вкладників і для держави.

Четверте. Закон має створити прозору процедуру реструктуризації боргів неплатоспроможного банку. Боржник повинен мати зрозумілий шлях: добровільне погашення боргу за підтвердженим графіком, судова процедура реструктуризації або примусове стягнення. У будь-якому разі має бути правова визначеність: кому платити, на якій підставі, коли борг вважається погашеним і як захищені права всіх сторін.

П’яте. Продаж активів неплатоспроможних банків має бути спрямований на максимальне повернення вартості. У чинному тексті правильно зазначено, що за даними державного аудиту активи неплатоспроможних банків продавалися у середньому у 14,4 раза дешевше за балансову вартість. Це втрати вкладників, кредиторів, держави і платників податків.

Ця тема має прямий зв’язок з інвестиціями. Україна потребує приватного капіталу поряд із бюджетними коштами і міжнародною допомогою. За оцінкою IFC, Україні потрібно майже 588 млрд доларів на відновлення після шкоди, завданої російським вторгненням, і приватний сектор потенційно може покрити до 40% потреб відбудови. Приватний капітал приходить туди, де є правова визначеність, незалежний суд, прогнозоване регулювання і зрозумілий захист права власності. OECD прямо зазначає, що слабкі інституції, корупційні ризики та відсутність прозорої правової і регуляторної рамки негативно впливають на інвестиційний клімат України.

Тому питання банківської неспроможності є питанням довіри до української держави. Довіри вкладника, який має розуміти, що його гроші захищені. Довіри бізнесу, який має розуміти, що кредитні зобов’язання виконуються за законом і за передбачуваною процедурою. Довіри банків, які мають розуміти, що регуляторна система діє прогнозовано. Довіри іноземного інвестора, який має розуміти, що в Україні актив захищений від непрозорої процедури, конфлікту інтересів і мінливої позиції органу влади.

Україні потрібен закон, який прямо відповідає на питання: коли застосовується резолюція, коли застосовується звичайна процедура неспроможності, хто є незалежним ліквідатором, як Фонд гарантування реалізує права кредитора після виплат, як боржник може конструктивно врегулювати борг, як контролюється продаж активів і як забезпечується принцип, за яким кредитор отримує результат щонайменше на рівні звичайної процедури банкрутства.

Це посилення держави через право. Сильна держава розмежовує функції, перевіряє рішення, зберігає вартість активів, стимулює боржників виконувати зобов’язання, забезпечує компенсацію вкладникам і дає інвесторам зрозумілі правила.

Тому моя позиція проста. Якщо Україна йде до Європейського Союзу, вона має прийняти логіку європейського банківського права. Резолюція — для системних випадків. Незалежна процедура банкрутства — для несистемних банків. Фонд гарантування — гарант і кредитор у межах збалансованої процедури. Боржники — сторона правової процедури зі стимулом виконувати зобов’язання. Кредитори і вкладники — захищені учасники процесу.

Така модель може повернути довіру до банківської системи. Вона дасть українському бізнесу і громадянам відчуття правової визначеності. Вона створить для іноземного інвестора головний сигнал: Україна воює за місце в Європі й уже будує європейські правила всередині країни.

Володимир Клименко, Голова Банківської комісії ICC Ukraine