Нульова квота на експорт металобрухту: між національною безпекою та економічною ефективністю

Запровадження нульових експортних квот на металобрухт стало одним із найбільш резонансних рішень у сфері державного регулювання сировинних ринків. В умовах воєнної економіки питання балансу між потребами національної промисловості, наповненням бюджету та дотриманням принципів прозорої конкуренції набуває особливої ваги.

Своє бачення ситуації, оцінку економічних наслідків та пропозиції щодо системних рішень представляє Президент ICC Ukraine Володимир Щелкунов.

Запровадження нульових експортних квот на металобрухт подається як захід національної безпеки, і я розумію логіку уряду. Але будь-яке регуляторне рішення такого масштабу має оцінюватися не за правильністю намірів, а за якістю інструментів і реальними наслідками для галузі. І тут у мене є серйозні питання. Почнімо з цифр, бо без них будь-яка дискусія перетворюється на обмін гаслами. За підсумками 2024 року українські підприємства, які займаються збором металобрухту,  збільшили його експорт на 60,7%  до 293,190 тис. тонн проти 182,465 тис. тонн у 2023 році. У грошовому вираженні зростання ще більш показове: плюс 73,2%, до 91,3 млн доларів. У 2025 році тенденція не просто збереглася – вона прискорилася: за підсумками року з України вивезли вже 448,68 тис. тонн металобрухту, що на 53% більше, ніж у рекордному 2024-му. Це найвищий показник починаючи з 2021 року. 90% цього обсягу спрямовано переважно до країн Євросоюзу, Польщі (близько 77%), Греції, Німеччини й Туреччини. Цифри справді вражають і викликають обґрунтоване занепокоєння. Особливо на тлі того, що найбільший металургійний комбінат країни, колишній «Криворіжсталь», наприкінці 2024 року оголосив про зупинку конвертерного цеху та машин безперервного лиття заготовок, продовжуючи роботу лише на одній доменній печі. Дефіцит металобрухту як шихтової сировини – це не абстракція, це конкретна виробнича проблема, яка безпосередньо впливає на здатність галузі виконувати оборонні замовлення.

Тепер щодо схем ухилення від сплати мита. Уряд називає цифру втрат бюджету в 3,5 млрд грн через зловживання сертифікатами EUR.1. Я не заперечую, що проблема існує. Більше того – дані відкритих реєстрів підтверджують її масштаб із приголомшливою наочністю. Одинадцять компаній, які за 2024 рік вивезли з України 272 тисячі тонн металобрухту, мають у штаті лише 116 працівників – переважно з мінімальною заробітною платою. Одна з цих компаній має в штаті взагалі одну особу і при цьому задекларувала експорт понад 3 тисячі тонн сировини. Вісім трейдерів, які забезпечують 70% фізичного обсягу експорту, показують лише 22% загальної виручки. Середня задекларована ціна продажу у 2024 році – 271 євро за тонну, тоді як самі ж експортери публічно говорили про ринкову ціну в 350 євро за тонну. Різниця у третину – це не помилка округлення, це свідоме заниження митної вартості. У підсумку: галузь отримала 3,2 млрд грн доходу, але сплатила до державного бюджету лише 4,6 млн грн податків – або 104 гривні з кожної тонни. Це вартість чашки кави в київському закладі середнього цінового сегменту. Така ситуація – системна проблема, з якою треба боротися рішуче і невідкладно. Але тут і виникає моє принципове запитання до авторів нульової квоти: чому відповіддю на провали митного контролю та податкового адміністрування стало зупинка роботи всього ринку, а не точкові санкції проти конкретних порушників?

Адміністративна зручність – це не те саме, що регуляторна ефективність. Коли 10-15 компаній системно фальсифікують митні декларації, правильна відповідь – кримінальне переслідування, позбавлення ліцензій, митний аудит у режимі реального часу, обов’язкова біржова торгівля з прозорим ціноутворенням. Закрити ринок повністю – це найпростіше рішення, але воно б’є і по тих, хто працює чесно.

Окремо хочу торкнутися аргументу про діяльність, а нині ми говоримо про систему виживання металургійної галузі. Так, тонна металобрухту, перероблена в Україні, генерує для бюджету приблизно 300 доларів – у десятки разів більше, ніж навіть чесно сплачене експортне мито у 180 євро за тонну. Це вагомий аргумент на користь внутрішньої переробки. Але ж є аргументи на користь диференційованого мита та ринкових стимулів, а не нульової квоти. Якщо переробка всередині країни дає настільки вищу додану вартість, то підприємства самі зацікавлені продавати брухт на внутрішньому ринку – за умови, що ціна на ньому справедлива і сформована прозоро, а не в ручному режимі.

Звернімо увагу на ширший контекст. За 9 місяців 2024 року українські металурги виробили 4821 тис. тонн металопрокату – на 22,7% більше, ніж за аналогічний період 2023 року. Експортовано близько 3323 тис. тонн, або 68,9% виробництва. Ємність внутрішнього ринку металопрокату – близько 2425 тис. тонн, з яких майже 38% покрито імпортом. Галузь функціонує і виробляє. Але вона потребує не ручного управління постачання сировини, а системної політики – стабільних правил, прозорих механізмів балансування потреб і конкурентного внутрішнього ціноутворення.

Що реально потрібно ринку? По-перше – відновлення диференційованого вивізного мита на металобрухт із прив’язкою до цінових індикаторів LME та реального попиту внутрішніх споживачів. По-друге – обов’язкова реєстрація угод купівлі-продажу металобрухту на сертифікованих біржових майданчиках: це унеможливить маніпулювання ціною. По-третє – відкритий реєстр ліцензій підприємств, що збирають та експортують металобрухт із публічними фінансовими показниками. По-четверте – прискорений митний аудит компаній, чиї задекларовані обсяги явно несумісні з чисельністю персоналу. Компанія з одним працівником і трьома тисячами тонн експорту – це не підприємництво, це шахрайська схема.

Теза про те, що боротьба за скасування квот є «спробою зберегти схеми» – це серйозне звинувачення, і я розумію, звідки воно береться. Я не стомлююся наголошувати, що ІСС Ukraine представляє підприємства, які мають реальних працівників, сплачують реальні податки і зацікавлені в тому, щоб ці схеми були ліквідовано – бо саме вони створюють для нас нечесну конкуренцію на внутрішньому ринку. Ми виступаємо не за повернення «сірого» ринку. Ми виступаємо за те, щоб реакція держави на «сірий» ринок не знищувала ринок легальний.

Нульова квота без строків, без критеріїв перегляду і без компенсаційних механізмів – це тимчасовий пластир на рану, яка потребує хірургічного лікування. Ми готові до конструктивного діалогу з Міністерством економіки та усіма галузевими асоціаціями. Але цей діалог має відбуватися на основі економічних розрахунків, статистичних даних, а не риторики.

Фото з corporate.arcelormittal.com