День Української Державності

15 липня Україна відзначає три взаємопов’язані події: День Української Державності, День хрещення Київської Русі – України та день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Великого.  Хоча свято є одним із наймолодших у державному календарі, його зміст звернений до подій більш ніж тисячолітньої давності.

День Української Державності встановлено Указом Президента України від 24 серпня 2021 року № 423/2021. Документ визначив, що свято щороку відзначатиметься 28 липня – у День хрещення Київської Русі – України та день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Великого. Уперше його відзначили 28 липня 2022 року. Після календарної реформи українських церков у 2023 році Указом Президента № 455/2023 та Законом України № 3258-IX дату святкування перенесено на 15 липня, зберігши його історичний зміст і символічний зв’язок із князем Володимиром Великим. Його головна ідея – наголосити, що українська державність не виникла у ХХ столітті, а має понад тисячу років безперервної історичної традиції. Поняття державності значно ширше, ніж незалежність. Воно охоплює політичні інститути, право, традиції влади, дипломатію, культуру, військову організацію та історичну пам’ять народу. Саме тому витоки української державності пов’язують із Київською Руссю – середньовічною державою зі столицею у Києві, яка вже наприкінці Х століття була однією з найвпливовіших держав Європи. Історична традиція української державності проходить через княжу добу, Галицько-Волинське князівство, Українську козацьку державу, Українську Народну Республіку, Західноукраїнську Народну Республіку, Карпатську Україну, відновлення незалежності у 1991 році та сучасну Україну. Саме ця спадкоємність і стала головною ідеєю державного свята. Цю узагальнену концепцію обстоювали видатні науковці-історики Михайло Грушевський, Орест Субтельний, Ярослав Дашкевич, Наталя Яковенко та Сергій Плохій.

Михайло Грушевський одним із перших науково обґрунтував концепцію історичної тяглості української державності. У знаменитій статті «Звичайна схема “руської” історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства» (1904) він писав: «Київська держава, право, культура були витвором одної народності — українсько-руської». Ця теза стала відповіддю на російську концепцію про нібито «спільну колиску трьох братніх народів». Грушевський доводив, що політична й культурна спадщина Київської Русі безпосередньо пов’язана з історією українського народу.

 Український історик Ярослав Грицак наголошує, що історію України не можна починати з 1991 року. На його думку, сучасна держава є результатом багатовікового історичного розвитку українського суспільства, а незалежність стала продовженням значно давнішої традиції державотворення.

Американський історик українського походження Сергій Плохій у своїх дослідженнях неодноразово підкреслює, що Київська Русь є ключовою складовою української історичної спадщини, а Київ був політичним і культурним центром держави, традиції якої стали важливою частиною формування української національної ідентичності.

 У 2023 році після переходу Православної Церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар дата пам’яті рівноапостольного князя Володимира змістилася на 15 липня. Верховна Рада внесла відповідні зміни до законодавства, і відтоді День Української Державності також відзначають 15 липня. Таким чином змінилася лише календарна дата, але не історичний зміст свята.

Цього ж дня в Україні вшановують День хрещення Київської Русі – України. Традиційною датою Хрещення Русі вважається 988 рік, коли князь Володимир Великий запровадив християнство як державну релігію. Ця подія має не лише релігійне значення. Прийняття християнства означало включення Київської держави до європейського культурного простору. Воно сприяло розвитку освіти, літописання, права, архітектури, міжнародної дипломатії та державного управління. Саме після Хрещення Русі активно розвивається книгодрукування та книгорозповсюдження, будуються кам’яні храми, відкриваються школи, формується писемна культура.

Князь Володимир Святославич (близько 958–1015, після смерті князь Володимир був канонізований християнською церквою як рівноапостольний) увійшов до історії як один із найвидатніших правителів Київської Русі. За його правління завершилося об’єднання більшості східнослов’янських земель, зміцнилася центральна влада, розширилися міжнародні контакти Києва. Володимир карбував власні монети – золотники та срібляники, на яких уже тоді використовувався знак князівської влади – тризуб, що сьогодні є Малим Державним Гербом України. Саме тому сучасна українська державна символіка має історичне коріння, яке сягає княжої доби.

Після початку повномасштабної російської агресії День Української Державності набув особливого змісту. Він нагадує, що боротьба України за власну державу триває не кілька десятиліть, а понад тисячу років. Це свято покликане підкреслити історичну безперервність української державності від княжого Києва до сучасної незалежної України – день пам’яті про історичне коріння української держави, про цивілізаційний вибір князя Володимира, про багатовікову боротьбу за власну державність і про відповідальність сучасного покоління за її збереження.

 Довідково: 16 липня – річниця ухвалення Декларації про державний суверенітет України. 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Варто звернути увагу: це була саме Декларація, а не закон. Документ проголосив верховенство українських законів, право на власні Збройні сили, громадянство, банківську систему, самостійну економічну політику та міжнародні відносини. Саме положення Декларації стали правовою основою Акта проголошення незалежності України, ухваленого 24 серпня 1991 року. До 1992 року саме 16 липня відзначали День незалежності України. Після проголошення незалежності святкову дату перенесли на 24 серпня.

Підготувала Лариса Семака