Інерційний сценарій української промисловості в горизонті 2035

Представники ICC Ukraine взяли участь у презентації аналітичного дослідження Українського інституту майбутнього «Інерційний сценарій української промисловості в горизонті 2035». Україна може втратити $260–300 млрд до 2035 року. Це не оцінка руйнувань від війни. Це прогноз економічних втрат, які можуть накопичитися, якщо нинішні умови роботи промисловості залишаться незмінними.

За розрахунками Українського інституту майбутнього, інерційний сценарій може коштувати Україні до $300 млрд недоотриманого ВВП, експорту, податкових надходжень і робочих місць. Це приблизно 1,5 довоєнного ВВП країни або понад три річні державні бюджети.

Автори дослідження наголошують, що промисловість залишається одним із ключових драйверів економіки України. Саме вона формує близько третини прямих податкових надходжень до бюджету, забезпечує значну частину експортного потенціалу країни, підтримує роботу транспортної та енергетичної інфраструктури, створює робочі місця та генерує додану вартість.

Особливу увагу під час презентації було приділено тому, що втрати від бездіяльності накопичуються прискореними темпами. За прогнозами дослідників, уже до 2035 року щорічний економічний розрив може бути у 6-8  більшим, ніж сьогодні, а кожен відкладений рік реформ лише збільшуватиме вартість відновлення промислового потенціалу країни.

Дослідження базується на комплексному аналізі дев’яти секторів економіки, серед яких металургія, хімічна промисловість, машинобудування, добувна галузь, енергетика, будівництво, транспорт і логістика, людський капітал та інвестиційний клімат.

Короткий виклад дослідження

Енергетика: конкурентна перевага інвертована. Українська промисловість платить за електроенергію майже вдвічі більше, ніж підприємства енергоємних економік ЄС. Піковий розрив у травні 2025 року сягнув 3,3 раза: €95 проти €29. Доступна потужність узимку 2025–2026 — 15 ГВт за фактичної генерації 10–11 ГВт і потреби 18–19 ГВт при відбудові. Декарбонізація під CBAM вимагає нового ядра системи: CAPEX на повну реструктуризацію — $80–100 млрд до 2035 року. Дешева енергія, на якій трималася промисловість, більше не повертається: це нова постійна умова, а не воєнний епізод.

Залізниця: механізм квазіфіскального навантаження. За 2021–2026 роки вантажні тарифи Укрзалізниці зросли у 2,2–2,7 раза у гривні та в 1,4–1,7 раза в доларі. Пасажирські перевезення покриваються власними доходами лише на 17%: на кожну гривню доходу припадає 1,57 грн чистого збитку. Різницю покривають завищені вантажні тарифи, які платить промисловість. Прямі збитки залізниці зросли з $4,3 млрд на початку 2025 року до $12,9 млрд наприкінці.

CBAM: дедлайн, що вже настав. Загальна потреба галузі в CAPEX на декарбонізацію — близько $20 млрд. Фактичні капкладення покривають лише 5,4% щороку, тож горизонт фінансування перевищує 18 років. За результатами І кварталу 2026 року порівняно з І кварталом 2025-го втрати експорту до ЄС перевищили в еквіваленті 0,2% ВВП України у прямому ефекті.

Людський капітал. За 2021–2024 роки промисловість втратила 810 тис. робочих місць — це 37% зайнятих у секторі й більше, ніж усе населення Львова. За оцінками Конфедерації роботодавців України, чисельність працездатного населення становить близько 11,9 млн проти 17,4 млн у 2021 році. Навіть після зупинки боїв країна втрачатиме 300–350 тис. людей щороку — за десять років інерційного сценарію це мінус 3,5 млн. Поки 7 млн біженців за кордоном, нестворена додана вартість накопичується до $203 млрд у 2035 році.

Стан галузей сьогодні. Металургія: до 2014 року — 12 підприємств сумарною потужністю 42 млн т, у 2025-му — 5 працюючих із фактичним виробництвом близько 8 млн т, або 0,4% світового ринку. Виробництво добрив упало з 5,2 до 1,8 млн т за 2021–2024 роки. Вантажоперевезення скоротилися на 54%. Машинобудування за збереження тренду 2010–2024 років до 2030 року становитиме 17% від рівня 2010-го.

Чотири петлі деградації. Секторальні дослідження, проведені незалежно, зафіксували одну й ту ж структуру: втрата в одному секторі перетинає його межу, передається далі й повертається у вихідну точку посиленою. Україна зіткнулася не з набором паралельних криз, а з чотирма взаємопідсилювальними петлями — енергетичною, кадровою, логістичною та CBAM-вуглецевою.

Кумулятивний рахунок інерційного сценарію: $260–300 млрд за десять років. Інфраструктура — $90–99 млрд, будівництво — $50 млрд, металургія — $35 млрд, АПК (виручка та логістика) — $35–55 млрд, хімпром і машинобудування — $25–40 млрд, енергетика (реструктуризація) — $25 млрд.

«Ціна бездіяльності щороку зростає. За нашими розрахунками, якщо нинішні умови роботи промисловості не зміняться, то у 2035 році щорічні втрати будуть у 6–8 разів більшими, ніж сьогодні. Це означає, що кожен рік відкладених рішень коштуватиме економіці дорожче за попередній. Саме тому вибір стоїть між системними рішеннями зараз — або занепад промисловості, який неможливо буде розвернути», — Анатолій Амелін.

Вікно для рішень залишається відкритим до 2028–2030 років — саме тоді визначиться, чи повернуться люди, які виїхали. Після цього більшість втрат стануть незворотними незалежно від обсягу інвестицій.