Капітал іде туди, де є правила

У банку рішення часто починається з дуже земної речі. Підприємець приносить заявку на кредит. У нього є контракт, фінансова модель, заставне майно, замовлення, експортна логіка. На папері все виглядає пристойно. Потім кредитний комітет ставить питання, яке ламає гарний настрій. Що станеться, якщо бізнес не витримає.

Це питання звучить буденно. Насправді в ньому вся економіка. Банк оцінює не тільки позичальника. Він оцінює суд, заставу, процедуру стягнення, якість реєстрів, правила банкрутства, ліквідацію банків, поведінку регулятора у кризі. Інвестор робить те саме. Він просто називає це country risk, recovery rate, creditor protection і regulatory predictability.

Україна хоче довгих і дешевших грошей для бізнесу. Це правильна мета. Але довгі гроші приходять не після заклику до банків бути сміливішими. Вони приходять туди, де ризик можна порахувати. Європейська синхронізація банківського законодавства саме про це. Вона має перетворити український ризик із туману на таблицю.

Порядок після кризи

Європейське банківське право значною мірою народилося з травми 2008 року. Тоді держави рятували банки за гроші платників податків, а політики отримали дуже неприємний урок. Якщо банк поводиться ризиковано, виграш часто приватний. Коли банк падає, рахунок прилітає державі.

Після цього ЄС почав будувати банківський союз. Його опорою став Single Rulebook, єдина книга правил для банківського сектору. У ній є кілька великих блоків. CRR і CRD задають вимоги до капіталу, ліквідності, важелів, нагляду і корпоративного управління. BRRD описує, як працювати з банком, який наближається до провалу. DGSD встановлює правила гарантування депозитів. Поруч працюють Single Supervisory Mechanism і Single Resolution Mechanism, тобто єдиний нагляд і єдиний механізм врегулювання банківських криз.

Для широкої аудиторії це звучить як набір абревіатур. Для банку це щоденна математика. Скільки капіталу тримати під ризиковий актив. Як рахувати ліквідність. Хто відповідає за ризики в наглядовій раді. Який план дій у стресі. Кого рятують через резолюцію. Кого відправляють у ліквідацію. Хто платить першим, коли банк падає.

Тут і починається довіра. Європейський інвестор не обов’язково любить регулювання. Але він розуміє його логіку. Коли правила знайомі, юристи не витрачають місяці на переклад місцевих процедур у зрозумілу мову ризику. Коли процедури схожі на європейські, країна стає ближчою до капіталу.

Капітал коштує грошей

Prudential regulation звучить сухо. Його можна перекласти просто. Банк має тримати запас міцності під ризики, які бере на себе. Капітал, ліквідність, резерви, обмеження концентрації, вимоги до ризик менеджменту. Саме ці речі визначають, чи переживе банк шок, девальвацію, неплатежі, втечу депозитів, падіння вартості застави.

У науковій літературі про банківське регулювання давно є проста думка. Захист кредиторів є однією з базових цілей фінансового нагляду. Дослідження Munari, Wilhelmy і Weber прямо показує проблему класичних вимог до капіталу: вони знижують імовірність дефолту фінансової установи, але погано контролюють розмір повернення для кредиторів у разі дефолту. Іншими словами, для ринку важлива не тільки ймовірність падіння, а й те, скільки грошей реально вдасться повернути після падіння.

Це дуже практична річ для України. Якщо банк не розуміє, як швидко і за якою ціною поверне заставу, він не дає довгий кредит. Якщо інвестор не розуміє, як працює захист його вимог, він додає премію за ризик. Премія за ризик потім з’являється у відсотковій ставці, вимогах до застави, коротших строках фінансування, відмові від проєкту.

Отак юридична процедура стає ціною верстата для підприємця.

Банківська криза має сценарій

ЄС розводить два різні режими. Системно важливий банк, падіння якого зачіпає економіку, проходить через резолюцію. Тут працює спеціальна логіка: зберегти критичні функції, захистити вкладників, зменшити рахунок для держави, залучити до втрат власників і кредиторів банку. Менший банк, падіння якого не створює великого ризику для системи, проходить через звичайну процедуру неспроможності.

У 2025 році ЄС домовився оновити правила crisis management and deposit insurance. Суть реформи практична: зробити роботу з проблемними банками більш передбачуваною, поширити інструменти резолюції на малі й середні банки, чіткіше прописати використання фондів гарантування депозитів і Single Resolution Fund. Європейська логіка залишається жорсткою: спочатку втрати мають нести власники та інструменти поглинання збитків, а підтримка з фондів використовується за умов і з обмеженнями.

Для України це важливо з двох причин. Перша причина банальна: наш банківський сектор уже проходив болючі кризи, чистку ринку, націоналізацію системного банку, роботу з проблемними активами. Друга причина стратегічна: країна, яка хоче вступати до ЄС і залучати приватний капітал, має показати знайомий інвестору порядок дій у поганий день.

Банк падає. Хто ухвалює рішення. Який тест суспільного інтересу. Які активи продаються. Хто контролює ціну. Як захищені вкладники. Який статус кредитора. Де судовий контроль. Як уникнути ситуації, коли одна інституція має забагато несумісних ролей.

Ці питання не звучать красиво. Вони звучать дорого.

Наглядова рада теж гроші

Європейські правила ставлять управління банком поруч із капіталом. Це логічно. Капітал поглинає збитки після поганих рішень. Управління має зменшити кількість таких рішень до того, як вони стануть збитками. Тому вимоги до fit and proper, внутрішнього контролю, risk appetite, пов’язаних осіб, винагород менеджменту і незалежності наглядових органів є економічними інструментами. Вони впливають на те, чи банк кредитує бізнес, чи власний інтерес акціонера.

Для України це теж не теорія. Банківські кризи в країні неодноразово були пов’язані з концентрацією ризиків, кредитуванням пов’язаних сторін, слабким контролем якості застави та політичною терпимістю до проблем, які мали б бути зупинені раніше. Європейська синхронізація тут дає зовнішню рамку. Вона примушує систему поводитися передбачувано навіть тоді, коли комусь вигідний ручний режим.

План важить більше за гасло

НБУ вже говорить про наближення банківського регулювання до норм ЄС і мету повної еквівалентності до 2027 року. Для ринку така дата має значення лише разом із маршрутом. Банкам треба знати, коли зміняться вимоги до капіталу, ліквідності, корпоративного управління, планів відновлення, процедур резолюції, захисту кредиторів і роботи з проблемними активами.

Європа сама зараз говорить про послідовність. У 2026 році ECB підтримав ідею глибшої інтеграції фінансового нагляду в ЄС, але окремо наголосив на потребі належних ресурсів і правильної черговості переходу, щоб не створювати зайвого ринкового збурення. Це важлива деталь. Навіть сильна регуляторна система не любить стрибків у туман.

Україні потрібна така сама доросла логіка. Спочатку публічний календар. Потім розклад по блоках. Далі відповідальні інституції. Потім консультації з банками, бізнесом, юристами, міжнародними партнерами. Після цього перехідні періоди, де вони справді потрібні. Так реформа стає керованою. Так банк закладає зміни в капітальний план. Так бізнес розуміє, коли зміниться кредитна поведінка банків. Так інвестор бачить, що держава не імпровізує.

Я назвав би це операційною картою довіри. Вона не обіцяє дешевих грошей завтра. Вона показує, як країна зменшує ризик крок за кроком.

Що робити вже зараз

Показати публічний календар адаптації банківського законодавства до права ЄС. Не політичну рамку, а робочий документ із датами, темами, відповідальними інституціями і перехідними періодами.

Перевірити всі процедури, які прямо впливають на права кредитора. Застава, стягнення, банкрутство, ліквідація банків, продаж проблемних активів, судовий контроль, статус фонду гарантування. Там лежить реальна вартість українського ризику.

Розвести ролі в кризових процедурах. Регулятор має наглядати. Фонд гарантування має захищати вкладника і свою вимогу. Ліквідація і продаж активів мають відбуватися так, щоб кредитор бачив контроль, ціну, процедуру і відповідальність.

Пояснити суспільству просту річ. Синхронізація банківського права з ЄС потрібна не банкірам для красивих презентацій. Вона потрібна підприємцю, який хоче кредит на обладнання. Місту, яке шукає гроші на відновлення. Ветерану, який запускає бізнес. Інвестору, який вагається між Україною і сусіднім ринком.

Гроші приходять туди, де поганий день має правила.

Володимир Клименко, Голова Банківської комісії ICC Ukraine