Фінансування економіки України під час війни: як повернути приватний капітал у гру

Українська економіка увійшла у фазу, коли самого бюджетного утримання вже недостатньо. Бізнесу потрібні довгі гроші, страхування воєнних ризиків, передбачувані правила для інвестицій, а також механізми стимулювання малого та середнього бізнесів. Згідно з оцінками Мінекономіки, реальний ВВП України у січні-лютому скоротовся на 1,2% порівняно з аналогічним періодом 2025 року, тоді як банківський сектор отримав 17,783 млрд грн прибутку за перші два місяці 2026 року. Ця різниця показує перекіс у системі стимулів. Банкам вигідно зберігати високу ліквідність і працювати з інструментами держави швидше, ніж заходити в складні довгі проєкти реального сектору.

Сам факт прибутковості банків не викликає заперечень. Сильна банківська система має бути прибутковою, капіталізованою і стійкою. Питання в іншому. Прибуток банківської системи поки що слабко пов’язаний із масштабним запуском нових виробництв, технологічною модернізацією та інвестиційним кредитуванням. Це означає, що головна проблема лежить у площині стимулів і розподілу ризику. Факт банківського прибутку тут другорядний.

Описувати нинішню ситуацію як загальне згортання кредитування вже неточно. У 2025 році чисті гривневі кредити бізнесу та населенню зросли більш ніж на третину. Ще важливіше те, що позики на ринкових умовах росли швидше, ніж субсидовані за програмою «5-7-9%». Частка пільгових кредитів у гривневому портфелі скоротилася. Отже, головний дефіцит сьогодні стосується довгих інвестиційних ресурсів, покриття воєнного ризику, проєктного фінансування та кредиту для компаній, які не мають сильного забезпечення або працюють у секторах із довшим циклом окупності. За даними Національного банку України, наприклад, у 2022–2023 роках банківський сектор демонстрував стійкість і навіть прибутковість, значною мірою завдяки інвестиціям у державні облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Така модель є зрозумілою в умовах війни — держава потребує фінансування, а банки шукають низькоризикові інструменти

Тут і виникає ключова суперечність. Держава під час війни закономірно стала найбільшим позичальником і найбільшим гравцем фінансової системи. На кінець 2025 року частка державних банків у чистих активах сектору все ще становила близько 52%. За такої конфігурації уряд, регулятор і банки з державною участю фактично формують більшість правил гри. Для бізнесу це означає вужчий простір конкуренції, повільніший розвиток приватних інструментів фінансування і вищу залежність від бюджетних рішень.

Саме тому просте масштабування програми «5-7-9%» не виглядає достатньою відповіддю. Пільгова ставка корисна як антикризовий інструмент, але вона не створює повноцінного ринку капіталу. Коли держава стає головним дисконтером вартості грошей, ринок втрачає сигнал ціни ризику. Частина ресурсів іде туди, де є бюджетна компенсація. Найвища продуктивність перестає бути головним критерієм розподілу грошей. У підсумку бізнес звикає до політичної ставки, а банки звикають до державної архітектури попиту.

Україні потрібен інший фокус. Державна підтримка має концентруватися на тих ризиках, які приватний ринок самостійно не бере на себе у воєнний час. Йдеться про часткові гарантії, механізми першої втрати, страхування воєнних ризиків, експортне страхування, а також про спільні інструменти з міжнародними фінансовими інституціями. Саме така логіка вже працює в європейських та міжнародних програмах. Ukraine Investment Framework Європейського Союзу має 9,5 млрд євро фінансових інструментів і розрахований на мобілізацію понад 40 млрд євро інвестицій. IFC у 2025 році уклала з Credit Agricole Ukraine угоду про розподіл кредитного ризику на 100 млн євро для розширення кредитування бізнесу. EBRD за 2025 рік довів фінансування України до рекордних 2,9 млрд євро, причому 57% інвестицій припало на приватний сектор.

З цього випливає практичний висновок. Україні потрібне точне зниження ризику для приватного капіталу. Подальше розширення державного дирижизму у кредиті лише консервує перекіс. Держава має створити рамку, в якій банку вигідно кредитувати виробника, експортера, переробника, логістичний бізнес, енергетичний проєкт чи технологічну компанію. Для цього потрібні прогнозовані податки, захист прав кредитора, якісне звернення стягнення на заставу, прозорі правила для гарантій та швидкі рішення щодо страхування воєнних ризиків.

Окреме питання, роль державних банків. Поки держава контролює понад половину чистих активів сектора, говорити про зрілу конкуренцію передчасно. Воєнний період пояснює таку конфігурацію, але не скасовує стратегічної мети. Після стабілізації частка держави в банківському секторі має послідовно знижуватися. Інакше кредитна система й далі тяжітиме до бюджетного фінансування, відсуваючи ринкову оцінку підприємницького ризику.

Відновлення України вимагатиме величезного обсягу приватних грошей. За оцінкою IFC, приватний сектор здатен покрити до 40% потреб відбудови. Отже, головне завдання фінансової політики полягає в тому, щоб зробити банківське кредитування, прямі інвестиції в капітал, квазікапітал і довгі інвестиційні інструменти звичною практикою. Сильна економіка відновлення виростає там, де держава страхує крайні ризики, міжнародні партнери множать приватний ресурс, а конкуренція за позичальника працює щодня.

Україна виграє тоді, коли бюджет перестане бути єдиним великим двигуном фінансування, а приватний капітал отримає реальний стимул заходити в країну, виробництво, молоді та перспективні стартапи та інновації. Саме така модель забезпечить і стійкість під час війни, і економічне зростання після її завершення.

Володимир Клименко

Віцепрезидент з регіонального розвитку та інвестиційно-грантової політики
ICC Ukraine, голова банківської комісії ICC Ukraine